Людство прагне вдосконалитися, але не може, бо є примітивним і заздрісним. Ми створили невидиму оболонку між собою та тваринним світом, однак нічим від нього не відрізняємося. Намагалися об’єднуватися в племена. Почали разом добувати їжу, робити кам’яні молоти, кресала та голки, показуючи відмінність від тварин. Знайшли спосіб добувати вогонь. Згодом навчилися робити сплави з металу. Усе це винаходи, винаходи, винаходи. Що ж у результаті?

Ми винайшли оптичну лінзу, щоб краще бачити, але все одно заздримо орлу з його зором. Знайшли спосіб застосування пороху та ядерної зброї для того, щоб швидше вбивати, але так і не дізналися вартості людського життя, характеризуючи його жалюгідним прикметником «безцінне». Людство давно розвиває медицину, але досі не може знайти ліки від багатьох хвороб. Знає майже все про Землю, але разом із тим не знає нічого.

До сьогодні ми не можемо пояснити суть таланту, вмінь та навичок. Надалі створюємо автомобілі, що їздять із вбивчою швидкістю. Вдосконалюємо машини, бо ліньки писати текст від руки. Досі не вміємо зупиняти час, але винайшли жалюгідний фотоапарат, котрий лише іноді, окрім картинки, ловить емоції. Ми не можемо нічого і водночас можемо все.

Нам завжди всього буде мало, бо така сутність людини. Хоч куди її не ховай, все одно вийде назовні. Такими народжуємося й такими ж помираємо, подібно до пса на дорозі. Думаєте, якщо невігласа з вулиці закинути в культурне освічене коло людей, то він не стане таким як інші? Або ж так званого інтелігента розмістити в умови дикої природи, то він не проявить тваринні інстинкти?

Людина завжди пристосовується до умов. Правда ж, парадокс? Уже більше мільйона років намагаємося втекти від власної тваринності, але так і не можемо викинути її зі свого «я». Так було, є і буде. Це моя суб’єктивна думка. Хочете приймайте її, а хочете – ні, але людство прагне вдосконалитися, хоч і завжди буде недосконалим.

Андрій КИРИЛЬЧУК