Тихий вітер за вікном щось нашіптує одинокій пташці. Будинком розноситься запах мандаринів та хвої. Поспішати нікуди. Можна поніжитися під теплою ковдрою та помріяти про своє. Та ось двері відчиняються, до кімнати входить мама: «Доню, прокидайся. Ходімо снідати». Який чудовий ранок. Це найкращий ранок за декілька останніх місяців.

Підіймаєшся з ліжка в чудовому настрої. Мерщій біжиш до столу, де зібралася родина. Переповнює бажання розповісти як сильно всіх любиш. Це відчуття щастя. Саме того світлого почуття, до якого прагнуть люди. Ми спілкуємося, слухаємо веселі історії, ця ідилія відгороджує нас від часу. Дуже просто забувається все, що так довго гнітило. Це магія Різдва. Це магія січня.

Прогулюєшся… Природа заворожує, шепочучи: «Зупинись. Прислухайся. Не женись за часом, помічай життя». Завмираєш. Погляд лине десь далеко за горизонт. Думки розбігаються, блукаючи в просторі, а серце виривається з грудей. Тут, за кілька кроків, борсаються в снігу рудуваті зайці. Вони навіть не помічають, що за ними спостерігає чуже око. Вони просто бавляться. Крокуєш далі. Охоплюєш поглядом безкраї простори і глибоко вдихаєш свіже зимове повітря. Так добре буває тільки тут. Це улюблене місце з дитинства.

Повернувшись додому, знову опиняєшся в приємному гаморі сімейних розмов, сміху та веселощів. Зігріваючись ароматним чаєм, поринаєш у думки, згадуєш прекрасне. Та раптом якийсь незрозумілий звук виринає з цього гамору. Він зовсім не личить до цієї атмосфери. Чужий… Розвіяв усе… У голові залишилася одна думка: «Ох, цей проклятий будильник». Із нотою суму, що це лише сон, встаєш із ліжка. Поглядаєш на календар і враз розумієш: сьогодні ти їдеш додому. Солодке очікування лоскоче нетерпіння в очікуванні дива Різдва. Магії січня!

Лариса ОЛІЙНИК