Кожен із нас відвідує університетську бібліотеку. Проте ніхто не замислювався, наскільки багатогранні ті особистості, що дають змогу сповна напитися мудрості з джерела знань – книги. Вікторія ЄРМАКОВА не тільки бібліотекар, а й художниця краси, для якої бісероплетіння стало захопленням всього життя. Нам вдалося поспілкуватися із талановитою мисткинею.

 – Що Вас спонукало зайнятися плетінням з бісеру?

– Я вважаю, що кожна людина має займатися тією справою, що ближча її душі. Для когось це розумова праця, для когось фізична, а для мене – це робота з бісером. Уже понад 30 років віддаю весь вільний час своєму захопленню. Загалом, розпочала ще зі шкільних років… До речі, батьківщина бісеру – Стародавній Єгипет. Тут з непрозорого скла виготовляли штучні перлини, які по-арабському називалися «бусра» (у множині «бусер»), звідси й пішла його назва. З Візантії прикраси з бісеру потрапили до Європи. Тож у ХІІІ столітті бісерне гаптування розквітло в європейських країнах. А згодом бісер почала робити Венеція, яка й донині зберегла почесний титул «столиці скла». Вироби з бісеру вважались прикрасами вищого ґатунку. Вони і зараз досить-таки популярні. Чи не в кожному магазині біжутерії можна побачити оригінальні прикраси, а в магазинах сувенірів – цікаві дрібнички з нього. Хоч в Україні сьогодні бісероплетіння розвивається дуже швидко, але бісер у нас не виробляють. Доводиться купувати чеський або китайський… Загалом хобі обходиться недешево. Але задоволення від роботи і позитивних емоцій, які приносять людям мої вироби, не вимірюється ніякими грошима…

– Чи навчалися у когось майстерності?

– Учителів не було, усього навчалася сама. Одного разу побачила в журналі дві примітивні схеми, спробувала відтворити – вийшло. Це надихнуло мене на створення складніших робіт, які спочатку виготовляла з частинок старого намиста і бісеру, який знімала зі старого одягу.

– Розкажіть, будь ласка, як іще заповнюєте своє дозвілля?

– Останніх 10 років займаюся реконструкцією українських народних костюмів, вивчаю історію, культуру в історичному клубі реконструкцій при краєзнавчому музеї. Щоб все осягнути, як розумієте, часу не вистачає, але є бажання, яке додає мені сил і снаги. А взагалі, я належу до такої категорії як «сова», тому працювати можу навіть до третьої години ночі і з такою ж легкістю прокидатися вранці.

Віта МАКОГОН,
Тетяна КОНДЕЛЬ