Наша історія почалася задовго до мого народження. Ти з нетерпінням чекав моєї появи на світ. Ну як, не зовсім моєї, а хлопчика, довгоочікуваного сина. Але сталося інакше: з’явилась я – щоката особа із зеленими очиськами й чорнявим волоссям.

Іноді задумувалася: ніхто так не вміє любити тебе з мамою, як я. Потім зрозуміла, що помилялася, бо ти мене любиш щонайменше на 9 місяців більше. Чесно кажучи, в дитинстві дуже засмучувалася, коли через важку роботу не міг потрапити на святкові ранки в молодших класах, на вечори-конкурси в старших. Проте знаходив вільну хвилинку і приходив (це було справжнє свято із непідробними емоціями).

Зараз часто зустрічаємося в автобусі чи на зупинці. Їдемо: я з навчання з купою-купою новин, а ти з роботи з черговою розповіддю про смішного колегу. Нам назустріч часто виходить мама.

Не люблю, коли сваримося. Зізнаюся чесно (хоча й важко це зробити): багато наших конфліктів так би й залишилися нерозв’язаними, якби не мама. За це зараз її поцілуєш. Завжди радієш моїм успіхам, стимулюючи, щоб продовжувала в тому ж дусі, підкорюючи нові вершинки (бо вершинами їх ще не назвеш). Сподіваюся: колись почесний журналіст буде дякувати тобі за те, що одного разу показав мені свої збиті, поламані пальці й відмовив бути автомеханіком, подарувавши журналістиці мене!

Навчив поважати людей, а іноді чхати на них та їхні нікчемні думки. Умієш робити щасливими мінімум трьох найважливіших жінок у твоєму житті – мене із сестрою та маму.

Дякую за щастя, відчуття того, що дійсно потрібна, піклування, неймовірне дитинство, любов до мотоциклів, розуміння того, що при перебої в електромережі потрібно негайно вимкнути всі електроприлади. Дякую за критику, за те, що не дозволив загубитися в житті, підтримавши вибір майбутньої професії. Дякую за молодечий погляд твоїх очей.

Вибач за складний характер, за те, що часом буваю зверхньою, за те, що інколи не можеш зрозуміти мене, за те, що буваю закритою. Вибач, що дозволяю комусь ламати твою дівчинку словами, вчинками. Вибач за першу сивину, нерви, дитячі поривання гуляти допізна. Вибач за те, що подорослішала. Таточку, твоя дівчинка подорослішала. Це сталося досить швидко. Сиджу до глибокої ночі, пишу вірші, псую зір комп’ютером. Навчилася розв’язувати проблеми, бути стриманою, пробачати. Ти ж пам’ятаєш: раніше цього не вміла…

Ти – моя протилежність і моє віддзеркалення. Ти – моя окрема країна, а я – її патріотка. Я дуже тебе люблю, найголовніший чоловіче мого життя.

Ірина ПАЛАМАРЧУК