ОСТАННІ НОВИНИ |
13:04 НЕ РОЗЧАРОВУЙТЕСЬ | |
Ти можеш хоч сотні разів повторювати, що кохання немає! Так, я звертаюсь до тебе, «феміністко» чи «жінконенависнику». Кохання немає? Та невже?! А ще недавно ти думав зовсім по-іншому. Що там зараз грає в твоїх навушниках: «Любви достойна только мама»? Ого, депреснячок… А як же тато, брат, чотириюрідна сестра маминої бабці онука? Ну так-так, ти зараз будеш доводити мені, що кохання і любов – то різні речі. Але, як співалось у відомій пісні, «не в тому річ». А в чому ж вона, власне, ця річ? Напевне в тому, що кохання таки існує… Нехай для тебе невзаємне, або ж взаємне, але не в тебе. Але ж воно є, справді є. Просто ота половинка виявилась не твоєю. Ну то й що? В цілому світі мільярди отаких «половинчастих» людей, всіх і не «приміряєш». А кохання воно таке: приходить до тих, хто вміє чекати. І зовсім необов’язково чекати саме його – можна і простого щастя чи чуда. Вони там просто всі разом ходять. Буває, забажаєш щастя, а приходить кохання, і навпаки. Але ж для когось кохання і є щастям. І для тебе воно таким було. Адже, коли ти цілувала того «покидька, який тобі півжиття зіпсував, заборгував мільйон двісті тисяч нервових клітин», тобі і в голову не могло прийти, що кохання немає. Або ж, коли ви гуляли під зоряним небом на м’якенькій травичці, чи навіть без зірок, (з ліхтариком) ви знали точно – воно існує. Не треба робити поспішних висновків і гучних заяв, адже кохання чекає моменту, коли ж нарешті увірватись в твоє «безнадійне, загублене, майже скінчене» життя. От побачиш, воно таке візьме і переверне все-все-все. Ірина Паламарчук | |
|
Всього коментарів: 0 | |