Інтернет-часопис
| ОСТАННІ НОВИНИ |
| ОСТАННІ НОВИНИ |
01:28 Пора дощів | |
Вони приходять завжди. Навіть  тепер, коли минула їх пора. Пора дощів…Заходячи до трамваю, згортаю парасольку – мокрі й ніби засмучені пасажири. Дивлюсь, як по запітнілому вікні приєднуються одна до одної, наростають і поволі стікають вниз краплини. Цей рух (сама ще не розумію чому) спонукає вийти на наступній зупинці. Ось уже йду вулицею. Так не хотілося ховатися під прихистком непотрібної парасольки! Шкода, що прихопила її – не довелося б здаватися собі дурненькою. Та це дрібниці, я іду, стискаючи її в руці, і підставляю щоки холодним дощовим краплям. Мені байдуже, що подумають перехожі, я не граю на публіку. Не хочу здатися їм ні романтичною, ні симпатичною, ні нерозумною. Я – справжня. Не бажаю бути поміченою, а волію розчинитися у цих потоках небесних сліз. Лише зараз стає зрозуміло, що примусило мене вийти із трамваю – захотілося стати частиною цього руху, долучитися чи дорівнятися до нього, відновити гармонію, яку ми щодня несвідомо руйнуємо. Пора дощів затягнулася. Ніколи не любила її через надмірну сумовитість і похмурість, завжди сердилась, коли бачила, як за вікном збираються дощові хмари. Та лише зараз усвідомила, що навіть післяосінній сльозопад – це так само природно й неминуче, як і те, що краплини стікали по віконному склі саме вниз, а не догори. Природа закономірна й циклічна, як і все інше в житті. Зрозумівши це, я змирилась, заспокоїлась і … закохалась у сьогоднішній дощ. Усе прекрасно, все правильно, так і має бути… Зупинившись на мить, заплющую очі. Краплі, що скочуються по обличчю і руках, стають лондонськими. Усе місто цієї миті перетворюється на туманний Альбіон: мокрий блискучий тротуар, викладений каменем, віддзеркалення світла фар і ліхтарів у скаламучених калюжах, пішоходи, що під своїми строкатими парасольками схожі на грибочків, сіро-прозора туманність… Усе прекрасно, все правильно, так і має бути… Врешті помічаю, що дощ відчутно посилився, а людей-грибочків на вулиці щохвилини меншає. Мені стає шкода свого уже доволі мокрого волосся. Я не пручаюсь і розгортаю тепер потрібну парасольку. Сіре знову стає сірим, а дощ непривітним, дошкульним і плаксивим. І знову не люблю пору дощів. Антоніна Басенко
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
|
