Шум телевізора, приглушене світло, а також безліч якихось книжок, нотаток і ноутбук на ліжку – саме такий «творчий безлад» можна зустріти в мене близько першої ночі. Мені в цей час завжди чомусь не спиться, ще з дитинства. Але, це ніколи не турбувало, навпаки – в такі моменти маю вдосталь часу та цілковиту тишу, щоб подумати про життя: його споконвічність та миттєвість, користь та порожнечу, сенс або просту випадковість людства. Десятки думок в секунду, таких різних, щирих, суперечливих, спонтанних, гострих, мрійливих.

...
Читати далі... .

Скільки разів мені доводилося чути нарікання на нашу систему освіти; не раз і я обмовлялася про це грішним словом. Більшість української молоді з нетерпінням прагне змін. Але вони відбудуться нескоро, особливо, якщо навчальні заклади і далі готуватимуть «спеціалістів» за фабрично-конвеєрною системою.

З дитинства ми звикаємо сидіти в школі від дзвінка до дзвінка, давати стандартні відповіді ...
Читати далі... .

У кожному місті ми зустрічаємо їх. На вокзалах, ринках, у метро та підземних переходах, біля монастирів та магазинів, у парках та просто на вулиці… Жебраки – хто вони? За що їм така доля? Адже і в них колись була рідна домівка, сім`я, робота. Чому ж тепер ці нещасні залишилися зовсім самі? З цікавості та через співчуття вирішила поспілкуватися з такими громадянами Вінниці.

...
Читати далі... .