Навчальний заклад – частина життя, з якою асоціюється перше кохання, справжні друзі, перші двійки та п’ятірки, поразки та перемоги. Із одного боку стоси зошитів, викинутих на макулатуру, десятки списаних ручок, сотні збережених в інтернеті закладок із рефератами. З іншого – смачна кава й тістечка в кафетерії, гомінкі посиденьки на перервах та безкоштовний Wi-Fi на території студмістечка. Ми поспілкувалися зі студентами-випускниками і дізналися, що кожному із них дав університет.

Вероніка Савчук (ІФЖ, ОКР «спеціаліст»):

– Кожен рік відзначався чимось новим. Ми росли й дорослішали. Саме тут стали впевненими, свідомими, із власними переконаннями і здатністю відстоювати власні погляди. Боротися за те, що вважаємо правильним і справедливим. У формуванні наших особистостей головну роль відіграли викладачі – чудові люди і професіонали. Вони показали, що таке справжня журналістика, стали своєрідним маяком у незвіданому світі медіа. Навчили бути чесними, непохитними, відстоювати погляди суспільства, закріпивши ці істини в нашій свідомості. Романтичні історії, скандали, палкі поцілунки, сльози, невгамовний сміх, найкращі у світі одногрупники! Мені не вистачатиме цих емоцій. Безглуздих розмов на перервах між парами або й на самих заняттях. Не вистачатиме відчуття, ніби є безліч часу, який у стінах «універу» переходить в іншу площину, ту, де немає буденних проблем дорослого життя. Сумуватиму за парами, веселими розмовами з викладачами, низкою дисциплін з Уляною Орестівною, від яких зовсім не втомлювалися. За жартами Віталія Олександровича. Творчим і креативним підходом Віталія Васильовича... Та за всіма, бо з кожним було безліч позитивних моментів.

Руслан Бойко (ІВФіС, ОКР «бакалавр»):

– До Вінницького педуніверситету вступив незаплановано. Включив його до списку можливих варіантів і не шкодую про це. Уперше переступивши поріг навчального закладу, зрозумів, що навчатимуся саме тут. За чотири роки навчання залишилися лише приємні спогади й розуміння того, що піднявся вгору на ще одну сходинку свого життєвого шляху. Впевнений, неодноразово повернуся в стіни рідної альма-матер, приміром, на зустріч випускників. Бажаю вступникам не сумніватися у власному виборі, запастися позитивом і працелюбством, а рідному педагогічному зичу процвітання.

Вікторія Яцюк (ПГФ, ОКР «бакалавр»):

– За роки навчання зрозуміла, що варто дотримуватися власної думки, відстоювати її. Навчилася знаходити спільну мову з різними людьми. Багато яскравих вражень залишили численні екскурсії й практики. Це дало змогу дізнатися чимало нового, познайомитися з цікавими людьми, знайти кохання. За час, проведений в альма-матер, із впевненістю можу стверджувати: у нас чудовий декан, неймовірні і справедливі викладачі.

Іван Крот (ІМФіТО, ОКР «бакалавр»):

– За чотири роки збереглося надзвичайно багато спогадів. Я знайшов справжніх друзів, здолав випробування, які несли за собою море сміху та покарань. Зрозумів, що здоров’я потрібно берегти, тому «лікарняні» у мене були частенько. Ще ніколи так не вдавалося відпочити та покращити свій фінансовий стан, як під час «хвороб». У гуртожитку відчув всю насолоду студентського життя. У кабінеті коменданта доводилося бути частіше, ніж у себе в кімнаті. Якби була можливість повернути час, нічого не змінював би. Саме цей шлях допоміг мені зробити великий крок в доросле життя.

Вікторія Щенсневич (ФІМ, ОКР «бакалавр»):

– Роки промайнули так швидко, ніби вчора я була на першому курсі, вперше зустрілася з одногрупниками, викладачами. Чотири найкращих роки мого життя позаду. Звісно сумуватиму за одногрупниками, тому що всі моменти, які нас пов’язували, були незабутніми! Хочеться подякувати моїй старості. Це справді працьовита людина, яка завжди зробить все, що в її силах. Висловлюю вдячність викладачам кафедри германської і слов’янської філології та зарубіжної літератури за те, що вкладали в нас душу, допомагали нам та навчали залишатися людьми, щирими і чуйними. Особливо вдячна Аліні Боюн, Людмилі Борох та Світлані Таратуті за високий професіоналізм, бездоганну сумлінну працю та за доброту.

Власкор