Інтернет-часопис
| ОСТАННІ НОВИНИ |
| ОСТАННІ НОВИНИ |
23:58 Вагон №18 | |
Один мій добрий друг подав колись цікаву ідею: настільки подовжити пасажирські потяги, щоб локомотив розміщувався на станції призначення, а останній вагон – на станції відправлення. Мовляв, тоді ніхто не спізнювався б на поїзд, а постійні ходіння людей вагонами нарешті не виглядали б такими безглуздими. Ясна річ, це був жарт. Люди ходять у поїздах завжди, і завжди їм здається, що від їхнього крокування поїзд рухається швидше, а вони виконують дуже важливу роботу. Ходять люди з різних причин – хто в туалет, хто у вагон-ресторан, хто посмалити у тамбур, хто до знайомих із вагона № 2 у вагон № 18. І от ідеш ти через 16 вагонів, ухиляючись від чоловічих п’яток, які виглядають із верхніх полиць у плацкартному, повз вугільно-тютюновий аромат, змішаний із запахом розлитого пива, казенної білизни й варених яєць. Йдеш повз грудастих провідниць купейного, що чітко відрізняють свого пасажира від чужого, минаєш замріяних студенток, які начебто дивляться в нічні вікна, а насправді не бачать нічого, крім свого відображення, проходиш повз «стерильні» спальні вагони, де, здається, так ніхто цього разу й не поселився. Зустрічаєш собі подібних, і, ледь торкнувшись поглядом, опускаєш голову і байдуже розминаєшся з ними. Йдеш, але в певний момент вирішуєш повернутись назад, де згідно з квитком тобі приписане місце. Бо вже пізно, знайомі заснули, зачинивши купе на замок. А раптом не сплять? – думаєш ти і йдеш далі, тобі страшенно не хочеться повертатися назад повз чоловічі п’ятки й закляклих студенток. Доходиш до кінця вагона № 17 і в порожній дверній шибці бачиш, що вагона № 18 немає. І стоїш отак – порожній, як накурений тамбур, і ловиш несміливі людські вогники, яким не залишається нічого – тільки зникнути. Андрій БОНДАР
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
|
