Вже три роки поспіль навчаюся в педагогічному університеті та діалог із знайомими про те, де здобуваю освіту виглядає приблизно так:

– Де навчаєшся?

– У Вінницькому педагогічному.

– О, це дуже круто та престижно, що ж ти будеш викладати, коли випустишся?

– Я навчаюся на журналіста, а не на педагога.

– Ммм, а я думала на вчителя. А чому не хотіла на викладача йти? Ти уявляєш, яка це класна професія, а що журналіст? Ну розкрила ти щось і що? Думаєш, герой? А потім зустрічають тебе в темному провулку… (і далі кількахвилинна лекція про те, який шанс я втратила).

Знаєте, у мене навіть виникла певна заздрість до майбутніх педагогів. Не знаю чому, але відчуваю себе неповноцінно. Навіть університет ставиться до них прихильніше, іменує себе, як їхній, себто «ПЕДАГОГІЧНИЙ». А майбутні педагоги дивляться на нас, наче на прийомних дітей. Здається, ніби йдуть і думають: «Бідненькі, маленькі журналістинятка. Так і бути: виділимо для вас один поверх, живіть там та нікого не чіпайте».

Чесно кажучи, кожен день тут – їхній, але ж їм і цього мало. Кожного року ми з друзями… Ні, не йдемо в баню, а святкуємо день освітян. Перша неділя жовтня за правом належить педагогам, викладачам, вчителям. Ще зі школи пам’ятаю, як із букетами в руках бігли вітати улюблених наставників, готували святковий концерт. Нині свято зустрічаю в нашому університеті, однак вітати варто не лише нинішніх викладачів, а й майбутніх педагогів.

Я народилася в сім’ї, де головує вчитель (точніше – вчителька, а це ще важче). Тому від «педагога звичайного» в мене виробився імунітет. Однак, якщо хтось такого досвіду не мав, то допоможу, чим зможу, – дам кілька порад. По-перше, ніколи не сперечайтеся з ним. Цей вид особливо агресивний тоді, коли все йде не так, як він планує, чи хтось каже, що він не має рації. Тоді важливо залишити його в спокої на певний час, аби не наражати себе на небезпеку. Тут діє правило купівлі-продажу, коли клієнт завжди правий. І повірте: у випадку з педагогом клієнт – не ви. По-друге, не сприймайте його зауваження з негативної точки зору. Навпаки: черпайте все корисне, що він вам дає. Повірте, як би дивно це не звучало, але хоча б раз у житті та теорема Піфагора вам все-таки пригодиться.

Якщо ж відкинути всі жарти, то варто пам’ятати про те, що педагоги – люди (другі після батьків), які роблять справді величезний вклад у наше життя. Вони готують матеріали для навчання до ночі, думають, як цікавіше представити ту чи іншу тему, пишуть плани уроків чи лекцій (знаю це з власного досвіду). Коли педагог – твоя мама, ти зовсім інакше сприймаєш цю професію. Бачиш на власні очі, скільки сил та натхнення вони вкладають у наше навчання. Вони хвалять, повчають, іноді критикують чи навантажують, але виховують нас людьми. Ніхто не змушує вас до богоподібної любові, але їм варто віддати честь за ту важку роботу, яку виконують кожного дня.

Ольга ХЛІВНЮК