Дзенькіт від численних браслетів.
Божевілля не схоже ні на що.
День розкладений на абзаци й куплети.
Крик «Рятуйся!» й розгублене «Що???»
І все в ній для тебе змішалося…
В руках стискаєш нерви та камелії.
А вона в твоєму житті не зосталася.
Хіба що запахом туману й карамелі…


***
Ти знову пишеш повість…
На столі – намисто й обіцянки.
А я гублю свої слова натомість,
Граючись із серцем у мовчанку.
Кінчиками пальців душу
Перегорни на кілька сторінок.
І вибач! Просто мушу…
Допишеш повість – я спущу курок.

Аня ВАРАНИЦЯ