У всьому є початок і кінець –
Весна бурхлива й осінь пізня,
М'який неспокій і твердий терпець,
Дитячий плач й батьківська пісня.

Червоні й чорні поруч кольори,
Як обереги віри й долі.
Для кожної блаженної пори
Схрестились радощі і болі.

Найважче – до почуття дійти,
Кому за вік, кому за днину.
А може, легше враз знайти
Ту заповітну середину,

Що золотою звуть? Дарма…
Немає у природи міри
Та відліку висот і меж нема
Краси, любові, честі, віри.

І доки щастям повняться серця,
І доки ми в одвіті «хто ми»,
Немає в житті початку і кінця,
А просто є життя і сенс у тому.

Михайло Стасюк