Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

Віталій Борецький: «Моя муза кольору Всесвіту»

Хто він – справжній поет? Якою ця людина має (чи не має) бути? Чи всі твори, у яких проглядається римування, можна назвати поезією? Так хочеться захистити поетичний та літературний простір від графоманства. Повірте, цей світ знає тих, хто здатен це зробити. Таких людей – одиниці, і таким є Віталій Васильович Борецький.

Без зайвого пафосу скажу, що завдяки Віталію Васильовичу у нашому університеті функціонує літературна студія «Вітрила», раніше ним очолювана (зараз цим займається Яковенко Тетяна Василівна). На даний час Віталій Борецький у лавах «Кабінета молодого автора».

- Віталію Васильовичу, користуючись досвідом роботи у літстудії «Вітрила», чи можете спрогнозувати майбутнє вінницької поезії?
- Однозначно відповісти на це запитання складно. Насправді, у нас дуже талановиті студенти, але не всі вони будуть займатися поезією в подальшому – хтось прийшов заявити про себе, хтось – вдосконалювати свій талант, інші – послухати та естетично збагатитися. Зараз молоді люди ще тільки шукають себе, виробляючи та вдосконалюючи власний стиль. А це непросто, бо власне українська література на даний час перебуває у пошуковому етапі. Молодь старається читати те, що «модно», а такі твори не завжди якісні і сприймаються неоднозначно. Відомо, що світобачення юного читача формується крізь призму літератури, тому й зустрічаються твори, які бажають вразити своїм епатажем.

* * *

Сонне птаство змахнути з чола,
Залишити за контуром речення й речі,
Щоб зійтись у цнотливих лугах
І занурити лиця в пахкий понадвечір.

Та на вічнім приколі в життя:
Все по колу – гіперболи й тропи.
І веселики-вірші летять
З Батьківщини – у присмерк Європи.

* * *

Стає прозорим і зникає дах,
І ти стоїш у небі по коліна.
Розкручується, входячи у віно,
Благословенна хата на медах

Кульбаб і глини. Пристрасть, а чи страх
Тремтять тобою? З моря на долину
Морганою пливуть мої уста,
Ввижаючись то снігом, то жасмином.

Впустила до казкових володінь
Невинна ти, бо я в усьому винен,
Що поцілунок – вже світанок днів,

Глибокий і тонкий, мов пуповина.
Не зруш його: тут проросте дитина,
Її знайдуть опівніч, при воді...

Віталій БОРЕЦЬКИЙ

     -    А яким був ваш творчий шлях? Кого вважаєте своїм літературним батьком?
     -    В моєму випадку все просто – батьки були педагогами, тому з дитинства привили мені любов до літератури. Читаючи класичні твори того ж Шевченка чи Коцюбинського хотілося і собі створити щось красиве. Я не скажу, що хтось конкретний розвив оту зернину таланту, а літературним батьком, (точніше матір’ю) вважаю власне літературу.

     -    Література у Вашому житті посідає важливе місце. Чи наука не заважає творчості?
     -    Складно виявити плюси і мінуси в тій справі, яка тобі близька. Безперечно, і те, і інше займає багато часу, інколи і сил. Якщо глянути з іншого боку, то я заради цього і живу. Просто, займаючись якоюсь конкретною справою, намагаюся максимально мобілізуватися і не відволікатися, допоки не завершу. Тому з впевненістю відповім – не заважає наука літературі, тим паче, коли працюю над новою науковою працею приходить натхнення і до віршів.

     -    Якого кольору Ваші поезії, муза?
     -    Люблю творчі питання! Взагалі, це залежить від настрою – що на душі, те і в творах. Адже це, так би мовити, лише проекція вашого сприйняття крізь настрій автора. Якщо зазирнути глибше, то десь у мозку це завжди чорний колір – не в значенні кольору скорботи, а як символ початку Всесвіту, зародження життя та землі.

     -    Творчі плани на майбутнє?
     -    Все одразу і не пригадаю. Найголовніша мрія – створити літературний збірник у нашому університеті, де студенти і викладачі мали б змогу публікувати свої твори.

     -    Як вважаєте, що буде з українською літературою років через десять?
     -    Як я вже раніше зазначав, зараз українська література і українські літератори перебувають у пошуковому стані. Недавно аналізував твори, які були представлені на конкурсі «Коронація слова» і виявилося, що більшість творів орієнтовані епатувати читача і цим полонити його увагу. Зараз ще складно щось загадувати, але в одному я впевнений стовідсотково – через десять років будуть всесвітньо відомі імена сьогодні ще юних літераторів. Їхнє світобачення уже відрізняється від нашого – дещо старшого – покоління. Молодим талантам залишилося лише закріпитися і чітко виробити власний стиль і позицію. Вірю, що у них гарне творче майбутнє.

     -    І, на останок, побажання юним талантам. Який шлях потрібно пройти, щоб досягти вагомих результатів?
     -    Найголовніше – не зупинятися на досягнутому, бути наполегливими і не опускати руки перед першою ж невдачею. Якщо хочете, щоб перед вами відчинилися двері у прекрасний світ натхнення і острів муз, - стукайте і вам відчинять!

Віталія Мазур