Інтернет-часопис
| ОСТАННІ НОВИНИ |
| ОСТАННІ НОВИНИ |
| Головна » Статті » Контркультура |
Відомий кубинський революціонер Ернесто Че Гевара вважав, що книга – одна з першонеобхідних речей у спорядженні партизана. Він підкреслював важливість розвитку внутрішньої культури людини, зросту її як особистості, а не тільки виховування в ній воїна-варвара. Герильєро робив акцент на високоморальній та енциклопедичній літературі, зокрема: книги з історії, економічної географії, мемуари, філософські есеї. Натомість не рекомендував воїнам читати сентиментальні романи, бо вони діють на партизана, мов депресанти, пригнічуючи психіку, що надто негативно позначається на бойових якостях борця за справедливість. Що ми маємо сьогодні, в період, коли справжні революції відійшли у чергові фальсифіковані підручники, коли життя стає стабільним, як на кладовищі? В мирний час некривавої війни всіх проти всіх (привіт Гоббсу і подяка Павлу Кулішу), можна почитати і сентиментальні романи, і детективи, і навіть «камасутри». Можна почитати все, що продається. А продається все, що купується. А купують те, що модно і що рекламують. Я мовчу про «Як зробити з даїшника лоха?» чи «Де стати стервом?» – це не література. Як і посібники для складання ЗНО. Подібні речі, навіяні модою та потребою, цінувались в усі часи. Для прикладу, потрапив мені до рук посібник для тих, хто складав іспити з математики у 1904 році. Все в ньому разюче схоже на теперішнє, хіба що система складання екзамену та метода оцінювання інша. І ціна, щоправда, нижча. Розглянемо не тільки сучасну українську «плеяду митців», таких як Карпа, Дереш, Жадан, Стронговський, etc. По-перше, наклади їхніх «творів» не такі вже й великі, якщо порівнювати із «бестселерами», а, по-друге, мова йтиметься здебільшого про зарубіжних письменників, «монстрів» книгопродажу: Пауло Коельо, Сергій Лук’яненко, Віктор Пєлєвін, Борис Акунін, Чак Палагнюк… Коротше, про тих, чиї книги суспільство вважає літературою, про кого говорять, кого «піарять» та кому будують «нерукотворні монументи» дифірамбів та од. Що поганого в них, чому я обвинувачую їх у недолугості, цинізмі та афері? Відповідь проста – тому що мав змогу з дитинства «читати класику», тому що не назву «Алхіміка» геніальним романом, оскільки знаю, звідки автор «скатьорив» деталі, фрази та думки. Таке відчуття, що пани переслухали жартівливу композицію В.Висоцького «Візит музи або пісня плагіатора» та сприйняли її всерйоз. Взагалі, сучасна масова література аж надто страждає хворобою плагіату. І не ремінісценції, а саме плагіату. До прикладу, коли М.Булгаков у «Майстрові та Маргариті» переграє деякі мотиви із «Фауста» Гете – це гарно, цікаво та оригінально, а коли Л.Дереш переповідає в своєму творі про Вавилонську бібліотеку, то не кожний здогадається відкрити Борхеса і прочитати те саме, але написане значно раніше і майстерніше. Блукаючи в нетрях книжкових магазинів, помітив одну деталь – на ціну книги мода впливає сильніше, ніж те, що написано в ній. Популярність сильніша і за якість друку. «Діалоги» Платона чи «Метафізика» Аристотеля, тверді товсті книжки, коштують стільки ж, як і чергова брошурка Акуніна в м’якій палітурці чи «шедевр» Лук’яненка, надрукований на папері, якість якого дещо краща за туалетний. Повне подарункове зібрання Оскара Уайльда (всі прозові твори і драматургія митця в одній книзі) коштує приблизно як тоненькі «Дредноути» Гришковця та на додачу «Бійцівський клуб» Палагнюка. Проте, «кожному своє». Погодьтесь, повний «розбір польотів» у рамках цієї маленької статті зробити неможливо. Тож, гадаю, тему модного плагіату ми продовжимо в наступних номерах. Відтак пропоную вам, шановні читачі, долучитись до моїх снобістських «писульок». Що від вас потрібно? Писати відповіді, надсилати пропозиції. При помітній кількості листів зобов’язуюсь перенести дискусію в простори Інтернету. Пишіть, панове, кого «зачепити», захищайте своїх улюблених «каелій» та Лук’яненків. Інакше статті вийдуть однобокі та виключно негативні. Коротко розповім, що на вас чекає в наступних номерах «Ліри» в розділі «контркультура». Безумовно, Лук’яненко із його «Дозорами» – американськими пригодами, адаптованими до російського споживача (пишіть, спробуйте захистити), Стівен Кінг із дитячими «страшилками», що називають містикою, Нік Перумов із дешевими пародіями на фентезі, Пауло Коельо із псевдоезотерикою, Річард Бах, гарний бізнесмен, Любко Дереш із плагіатом «всього потрохи», Борис Акунін, що відмовився від власного прізвища і літератури заради грошей Фандоріна, Євгеній Грішковець із байками про життя a la Сергій Довлатов. Ще розмірковую, чи варто писати про всіляких Лузіних та інших «бабських» письменниць. Загалом, баблоїзація літератури – явище всеохоплююче. Почитайте блог Лук’яненка у «Живому Журналі». Виключно описи того, як він місяць відпочиває у Італії, як йому це набридає. Не будьте байдужими до своїх улюбленців, захистіть їхню честь. Антон БУЛГАКОВ
| |
| Переглядів: 540 | Теги: | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |
| Рубрикація | |||||||||||||
|
|
