А жовтень вже своїми ручками холодними

Торкається плечей і рук, і губ.

Всі стомлені, засліплені тривогами,

Лиш вітер лист гортає. Книголюб...

У павутинні сірому застрягли посмішки,

Димляться розчаровані думки,

А Час знайшов собі новеньку подружку

І ввечері читає їй казки.

Її ім’я — це Вічність, не по-іншому,

Вона без жалю спогади краде

Й ховає їх у себе десь у припічку,

А дістає, коли вже Час прийде.

Веде нас жовтень у задуми й рішення,

Кидає нас самих у листопад.

І відчуваєм, як це — бути грішними,

І розуміємо — нема шляху назад.

Ніка ХОЛОДНА