Якось так сталося, що коли залізничний потяг рушав з львівського вокзалу 19 вересня у напрямку Вінниці, не хотілося не те що слухати хропіння сусідів по купе, а й навіть читати будь-які книги. Не зрозумійте мене неправильно – я не порушив традицію брати в дорогу щось для читання. І тим більше не почав думати про збереження зору. Просто якимось чином вага книг, якими був набитий рюкзак, вплинула на внутрішній стан після чотирьох днів перебування на 17-му Форумі видавців. Хоча…

Хоча потрібно починати не з цього. Необхідно, мабуть, розпочати з того, що цьогорічний форум видавців у Львові обіцяв багато сюрпризів, новинок та ще однієї похвальної риси, котрої навіть «WORD» не може придумати. Тому й не дивно, що, начитавшись маси літератури та наслухавшись від знайомих про таку подію як форум, забажав і собі спробувати потрапити в Палац Потоцького, де й проводився з 15 до 19 вересня з’їзд двох сотень видавництв, трьох сотень письменників та десятки тисяч любителів книг з різних куточків світу. Усі вони якимось то чином між собою взаємодіяли настільки, що створювали один великий механізм. Назвати його не наважився би навіть Леонардо да Вінчі, якщо б він і жив у наш час. Просто, аби його найменувати, потрібно побачити кожну гайку, кожен болтик і кожен сантиметр мастила. Цього ж зробити фактично неможливо було, адже стільки подій, зустрічей, презентацій, які відбуваються протягом п’ятьох днів, здатен облетіти хіба що супермен. Або кортеж Президента. Оскільки я не був ні першим, ні другим (про що, можливо, жалкую), необхідно обирати найголовніше, порушуючи обіцянку, не малювати у книжечках, навіть якщо це брошурка з програмою подій на форумі. Тому далі йтиметься не про весь організм, а лише про окремі частини механізму.

Весь механізм (внутрішній голос чомусь підказує, що він схожий на робота) складався з трьох частин: власне форум видавців, що схожа на основну частину; книжковий ярмарок – кінцівки; літературний фестиваль – душа.

Основна частина робота включала, як уже згадувалося, з близько двох сотень деталей – як українських, так і зарубіжних. Важко навіть сказати, яка з них найголовніша, адже кожна по-своєму цікава, приваблива та особливо смакує. Тому звернемося до думки певних людей, яких можна назвати знавцями, – журі. Воно оголосило, що найкраще видавництво родом з Харкова – «Клуб сімейного дозвілля».

Кінцівки великого механізму були найпривабливішими для усіх гостей форуму, адже могли купувати книги за ціною видавництва, беручи вже у власні живі верхні кінцівки літературний продукт. Ажіотаж в основному був довкола новинок, котрі на форумі презентували.

Ну, і душа стала справжньою закускою для літературних гурманів, які прагнули поспілкуватися з письменниками, взяти у них автографи та побувати на презентаціях нових книг їхніх кумирів. Правда, ця частина великого механізму є найбільш таємничою, що досить природно. Просто програма була настільки насиченою, що деякі події відбувалися одночасно у різних куточках Львова. Тому й залишає невідані обшири. Проте існує головна точка, яка концетрувала всю характеристику, котру носить душа. Це – «Ніч поезії та музики нон-стоп», у якому відомі поети (Малкович, Цибулько, Поваляєва, Павлюк та багато інших) провели ніч у Львівській Філармонії, аби почитати власні поезії. Власне, відомі письменники виступали на «великій» сцені. Існувала також і «мала» сцена. Наче підтверджуючи судження про відсутність різниці у розмірі, вона стала дещо цікавішою від «великої». Там можна було побачити поетів-аматорів. Звичайно, кожен по-своєму оцінює отриману від читання насолоду, пишучи її в думці з лапками або без. Але те, що поезію глядачі слухали без сяйва автора, котре часто не дає проникнути в мозок, це точно. Та й перформенс, котрий було проведено перед читанням, залишив велику торбу задоволення…

Отож, після такого скупого опису потрібно все таки підняти трохи завісу. А вона відкривається саме у рюкзаку, де лежить не стільки багато книг, аби втомитися. Це щось інше. «Іншість» відчиняється вже перед механізмом, котрий так ніхто і не назвав. Але варто й наступного року втратити чотири дні, аби, можливо, все таки розгадати цю таємницю.

(Ось так автор цих рядків й повертався 19 вересня до Вінниці з великим вантажем на спині, - книгами, - які купив руками на книжковому ярмарку, перебуваючи тулубом на форумі видавців, а душею на літературному фестивалі… Стоп. Руки, тулуб, душа – це щось мені нагадує…)

Сергій ЛЕФТЕР