Забудь на мить, як світяться чужі очі. Посміхнись і пропусти поперед себе чорняву граціозну кішку – майбутню ніжну матір, якій набридло слухати від перехожих лайку і танцювати, ухиляючись від погроз і каміння.

     Увійди у світ перехожих, які квапливо з’їдають хвилини твого життя, з’являючись і зникаючи; згадай, якими почуттями світилися дзеркала їх душ ще вчора...

     Сіра маса чи епатажна індивідуальність? Що переважає у корзині твоїх спогадів, коли ти згадуєш на мить, як світяться чужі очі? Хто такі перехожі, і в якому контексті сплітаються вони з літописом життів? Хіба вони настільки випадкові, як каже свідомість? Ніщо в нашому житті не випадкове, навіть загазоване повітря, яким дихають ті, хто пронизує простір коридорів нашого міста – перехожі.

     Серед перехожих ми шукаємо досвіду. Досвіду, що покаже нам, як убити у собі байдужість простого, закомплексованого, незрозумілого і самовпевненого потоку, що кидається на тебе, як дика істота, яка навічно зачинена у безколірній клітці для того, щоб накинути на тебе мисливські сірі тенета байдужої маси. Ухиляйся... Уникай думок – натовп їх пожирає!

     Перехожі – пожирачі нашої енергії. Не згадуй, як світяться їхні очі – такі ж чужі, як і думки, що час від часу закрадаються у твій свідомий мозок...

Даша ГОРОБЧУК