Чому ти плачеш? Хвильку тому твоїх очей не було видно з-за широкої білозубої посмішки, а зараз… Ну невже в твоєму юному, студентському безтурботному житті знайшовся привід для печалі? Чи ти виявився заслабким для звичайних життєвих труднощів? Дрібниці твої проблеми! Вибач, що не виявляю співчуття, але, перш, ніж ображатися, краще витри сльозу та послухай ровесника.
 Я не розповідатиму казок та легенд про незвичайних героїв, а трішки відкрию завісу історії (та яку там завісу, – шторку).
Чи то Бог колись, створивши Адама та Єву, розказав їм як у світі жити, чи то мавпа порозумнішала (хто у що вірить)… Проте існування людини завжди супроводжувалося якимись проблемами та небезпеками – війни, репресії, численні опори та міграції. І хто ж створює такі неприємності для роду людського? Так самі ж люди і створили! А тепер скажи мені, – хіба, майструючи пастку для здобичі, ти не знаєш як її обійти та згорнути!.. От бачиш, тепер і сам розумієш, що проблеми, створені власноруч, не безвихідні.
Коли моє серце огортає смуток, я одразу згадую свою бабусю та її розповіді про голод та війну. Здавалося б – така безвихідь, куди не глянь – звідусіль тягнеться рука смерті по твою нещасну душу… Але ж ні, ти хапаєш рученятами неприємні думки і здавлюєш їх у жалюгідний жмуток скорботи, притрушуєш колоссям, що встиг заховати від пильного п’яного ока продажників і просто біжиш. Куди – не відомо, але точно знаєш, що будеш жити, допоки є сонце, земля і вода… А ще мудрі батьки, котрі вічно живуть у твоєму серці, як образок, свята ікона.
В ті часи люди не задумувалися над самогубствами, не зважаючи на ступінь труднощів. Не було тоді порізаних вен, продірявлених сердець та свинцевих куль у скронях… Бо люди вміли жити і радіти цьому життю! Навіть весілля влаштовували під час другого голоду! А ти носа почепив через якусь образу. Не отруюй свого життя подібними згубами, воно не безкінечне. Тому живи у злагоді з хорошим настроєм, май добре серце та тверезий розум.
Що то, сонце засяяло? Ой, та це ж ти посміхаєшся…
Віталія МАЗУР
|
|
