Ми йдемо в Єлисейські поля

 

Ми ніколи життя не збагнемо,

Хоч яким воно було б простим.

Лиш для того, напевно, живемо,

Щоб померти і стати ніким.

 

Лиш у згадках людей існувати,

Вибивати сльозу із очей.

Та із часом уже називатись

Тихим сном з неспокійних ночей.

 

Як вмираємо ми – нам байдуже,

Ми достойно діждали кінця.

Але тих залишаєм, що тужать, –

Наші близькі і рідні серця.

 

Скільки мук і плачу на них впало!

Скільки горя у душах знесуть!

Ми умерли, у нас серце стало,

А вони нас на цвинтар несуть.

 

І не вірять, що нас вже немає,

Що уже не вернемось назад.

Й лиш їх сутність усю обливає

Диких змін і безвиході яд.

 

Ну а нас невідомість чекає

І приймає в обійми земля.

Лиш єдину стежину ми знаєм:

Ми йдемо в Єлисейські поля.

Ліна КОРНИЛЮК