НАСТІЛЬКИ ПОРЯД

Я хочу розчинитись у сльозі

З отих очей, що дивляться в підлогу.

Не слухатиму крик перестороги.

Я порівну на шальках терезів.

 

Я меч Феміди у міцній руці,

Що ріже спрагле серце й пестить потім

Своїми оксамитами у злоті.

Чи вміють слухати прекрасні очі ці?

 

Я хочу розчинити у сльозі

Те серце, що тримає ніжний погляд.

Чому любов і біль настільки поряд?

І я між них на шальках терезів.

 

Я хочу щиро. Так, як можуть сльози.

Я можу слізно. А чи щирі ви?

О, меч Феміди, серце розірви,

Що любить. Щиро. Але плаче в осінь…

Віталія МАЗУР