ПАВУТИНА ДНІВ

Чому мені так важко й прохолодно?

Чому снують на небі чорні хмари?

Сказали: «Посміхатись – це не модно!»,

А що тоді, ходити як примари?

 

Наше життя – суцільна павутина,

І люди в ній у пастці, наче мухи.

Одвічна суєта і біганина.

Вже звичний поспіх. Лише жести й рухи.

 

А де ж слова? Вони давно відсутні!

Кому потрібні ці банальні фрази,

Якщо кусають, як ліниві трутні?

Хоч деколи й доводять до екстазу.

 

Ми кажемо, що в нас немає часу,

Щоб говорити щось привітне й гарне,

Та ображаємо свою-таки ми расу,

Тобто близьких і рідних. Власне марно

 

Кидаємо брудні слова на вітер,

А з ними і самих себе втрачаєм,

Перестають нас небо й сонце гріти.

А ми ще люди? Що ми означаєм?

 

Так день за днем. Ми зв’язані в тенета

Проблемами, які самі створили…

Питання часу: а Земля – планета,

Це та, на якій люди колись жили?

Ольга УРСУЛЕНКО