Ми квити

Сонце віку спішить до краю,

О, Життя, тебе восхваляю!

Бо ударами, що завдавало,

Не ламало, а гартувало;

Бо з діянь моїх всіх та справ,

що посіяв я, те й зібрав.

Бо я бачу вкінці дороги,

що розставшись з домом отчим,

в кров свої збиваючи ноги,

був Життя я сам тобі зодчим.

 

Хоч чорними здавались у безнадії ночі,

мені ж не обіцяло здійснити, що захочу.

І попри всі чорноти найкращі поривання

Вели мене у ночі освітлені коханням.

 

Любив. І мене любили. Сонце пестило ніжно ланіти.

Життя моє, ти мені миле. Люблю тебе! Хочу жити!

Амадо НЕРВО
(Переклала Катерина ДЕВДЕРА)