Я ковтала твої сині очі

Та кусала губами шкіру.

Спокушала волоссям щоночі,

Та у щасті не йняла віри.

 

Смакувала твоїми руками,

Що торкались середини тіла.

Відривала хвилини мовчання

Та робила усе, що хотіла.

 

Випивала твій рідний голос,

Розривала ним крики мовчання...

 

Називалось це просто – КОХАННЯ.

 

Настя ЯКОВИШИНА

Ми йдемо в Єлисейські поля

 

Ми ніколи життя не збагнемо,

Хоч яким воно було б простим.

Лиш для того, напевно, живемо,

Щоб померти і стати ніким.

 

Лиш у згадках людей існувати,

Вибивати сльозу із очей.

Та із часом уже називатись

Тихим сном з неспокійних ночей.

 

Як вмираємо ми – нам байдуже,

Ми достойно діждали кінця.

Але тих залишаєм, що тужать, –

Наші близькі і рідні серця.

ХОЧУ ЖИТИ!

Померти встигну. Хочу жити!

Творити власні помилки.

Небесній силі відслужити

Мені відведені роки.

Я хочу пташку цю співочу

Щоранку чути за вікном.

Я обігріти дуже хочу

Твоє життя своїм теплом.

Будинки сонні ворушити,

Задумливо із-під повік…

О, дайте жити! Хочу жити

Бурхливим руслом чистих рік!

Наталя ГОМЕЛЬ

ЛИСТ

Я напишу тобі листа,
Я напишу, я обіцяю.
Про те, як йде до нас весна,
Про те, як птахи прилітають.
Я напишу про цвіт вишневий,
Що біля хати розквіта,
Я напишу про ліс зелений,
Що в далечіні порина.
Я напишу тобі про річку,
Про хвилі сині і сумні
І про тонку рожеву стрічку,
Яка заплетена в косі.
Я напишу тобі про хату,
Про світлий Образ на стіні,
Про хліб свіжесенький, що мати
Пече завжди на вихідні.
Я напишу про зорі чисті,
Розквітлі за моїм вікном.

Мрія

Одній
навдивовижу світлій дівчині

Бурштином сипле у вікно ліхтар,
Куйовдить ніжно пасма кіс дівчини.
Десь перша мрія – юно-золота –
Блукає містом в тінях безупинних.
Чарівність миті. Ночі-течії…
І загадкова посмішка Мадонни:
В очах вогнів прозорих далечінь,
Діткливе серце в чистоті бездонній.
Легенька зваба місяця кружля,
Плете із скалок мрії павутину.
Вона – прекрасна. Кличе віддаля
Чумацький Шлях її гріховним клином.

Тихін ТИХИЙ

Ти не питай, чому з життя пішла я,
Не захотіла хрест важкий нести.
Бажання жити було – вже немає.
Але не маю права я піти.
У потойбіччя від життя тікаємо,
І це ж життя туди усіх веде…
Але ми дуже часто забуваємо –
Назад шляху ніхто вже не знайде.

Про рідних завше маєш пам'ятати.
Ніщо не змінить те, що ти загинеш,
А от бездушним трупом стати
Ще, будучи живим, ти встигнеш.

Віталія МАЗУР

Колискова коханому

Ти приходиш до мене у сни,
Зорі сиплеш із неба щоночі…
Я заплющую стомлені очі,
А ти знову приходиш у сни.
Літніх спогадів танець легкий
В душу вітер мені навіває,
Серце б'ється й од щастя співає…
На вустах – твій цілунок палкий.
Чи нам доля зустрітись судила…
Ти ж бо щастя з собою приносиш,
Поцілунками тіло обросиш,  –
Виростають за спиною крила…
Із тобою для мене є рай,
І від радості серце тріпоче.
В сни приходиш до мне щоночі,
І сьогодні у сон завітай!..

Ми йдем удвох; нам добре вдвох іти.
Ми домагаємось до власної мети.
А люди, побачивши цю дивну любов,
Тікають; борони їх Бог.
Ми йдем удвох, закривши очі.
Ми будемо іти до ночі.
Мені самому іти вже невтерпки.
Ми йдем удвох: я і граната без чеки.

Сергій ЛЕФТЕР