Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

Всього матеріалів в каталозі: 100
Показано матеріалів: 61-70

Сторінки: « 1 2 ... 5 6 7 8 9 10 »

Безсонна ніч лягає у рядки.
До ранку ще далеко дуже.
Торкаюся коханої руки
Твоєї в сні, мій вірний друже.

Цвітуть цілунками твої вуста
І знов дарують серцю мрію.
Тобі допишу довгого листа,
А налюбится – не вмію.

Михайло СТАСЮК

Мрія

Одній
навдивовижу світлій дівчині

Бурштином сипле у вікно ліхтар,
Куйовдить ніжно пасма кіс дівчини.
Десь перша мрія – юно-золота –
Блукає містом в тінях безупинних.
Чарівність миті. Ночі-течії…
І загадкова посмішка Мадонни:
В очах вогнів прозорих далечінь,
Діткливе серце в чистоті бездонній.
Легенька зваба місяця кружля,
Плете із скалок мрії павутину.
Вона – прекрасна. Кличе віддаля
Чумацький Шлях її гріховним клином.

Тихін ТИХИЙ

Ти не питай, чому з життя пішла я,
Не захотіла хрест важкий нести.
Бажання жити було – вже немає.
Але не маю права я піти.
У потойбіччя від життя тікаємо,
І це ж життя туди усіх веде…
Але ми дуже часто забуваємо –
Назад шляху ніхто вже не знайде.

Про рідних завше маєш пам'ятати.
Ніщо не змінить те, що ти загинеш,
А от бездушним трупом стати
Ще, будучи живим, ти встигнеш.

Віталія МАЗУР

Сльози янгола

Я – твій ангел. Не віриш?! То закрий очі, розслабся, і за мить відчуєш легкий вітерець на своїй щоці. Як тобі, приємне відчуття? Хочеш більшого? Не можна…

Ти хіба колись чув, що ангели можуть бути з людьми, кохати одне одного до нестями? Ні? І я не чула. Але я тебе кохаю. Що це, зі мною?! Мої крила зникають, їх не стає. Ні! Я заплющила очі. Відкрила… Хух… Вони є знову. Добре… Але що то було? Мене карають. Так, мене карають за кохання.... Читати далі »

СВОЄ СЕРЦЕ ДОВІРИЛА ТОБІ …

Пам’ятаєш, ти обіцяв завжди бути поруч, ніколи не ображати і не дозволяти мені сумувати? Не пам’ятаєш? Проте я добре пригадую кожне твоє слово, кожну обіцянку…

Я знала – ти не зможеш дотриматися їх, та все одно вірила. Чому? Тому що хотіла вірити! Хотіла, щоб поруч був той, хто справді кохає, цінує та оберігає. Тому що втомилася бути самотньою, хотіла знову повірити в казку. Адже всі ми мріємо про Щастя. Бажаємо бути потрібними та коханими. І я не виняток…

Аж раптом з’явився ти – щирий, добрий, світлий. Я довірила тобі своє серце. Була дійсно щасливою. Такою щасливою, що навіть не вірилося. Завжди дивувалася людському умінню боятися щастя.... Читати далі »

Колискова коханому

Ти приходиш до мене у сни,
Зорі сиплеш із неба щоночі…
Я заплющую стомлені очі,
А ти знову приходиш у сни.
Літніх спогадів танець легкий
В душу вітер мені навіває,
Серце б'ється й од щастя співає…
На вустах – твій цілунок палкий.
Чи нам доля зустрітись судила…
Ти ж бо щастя з собою приносиш,
Поцілунками тіло обросиш, –
Виростають за спиною крила…
Із тобою для мене є рай,
І від радості серце тріпоче.
В сни приходиш до мне щоночі,
І сьогодні у сон завітай!..

Ми йдем удвох; нам добре вдвох іти.
Ми домагаємось до власної мети.
А люди, побачивши цю дивну любов,
Тікають; борони їх Бог.
Ми йдем удвох, закривши очі.
Ми будемо іти до ночі.
Мені самому іти вже невтерпки.
Ми йдем удвох: я і граната без чеки.

Сергій ЛЕФТЕР

Д.

Ми йдем по вулиці – всі дивляться услід.
Тримаємось за руки і сміємось.
Ми не чекаємо від цього світу бід,
А інші думають, що день – то неприємність.

Й ніхто ніколи так кохать не буде!
Ми поламаємо всі стереотипи.
І все одно, що скажуть про нас люди.
Ми всім покажем, як потрібно жити.

Ми божевільні, ми шалені, навіженні!
Про нас говорять: дивні, ненормальні.
Що нам не можна в люди – прокажені!
І що стосунки наші – трохи аномальні.

А ми один для одного живемо.
Для нас на цій планеті більш нікого!
Ми далі, у життя, підемо.
Я не віддам нікому більше серця свого.

Ми будем вільними завжди, як вітер!
Письменниця і музикант – дует!
Не вистачить для опису кохання літер.
Ми зробимо у вічність пірует.

ЗЮКА

Видіння

Вночі видінням вітер вільний
Влетів, вальсуючи, в вікно.
Він вився вихором весільним,
Вливав веселеє вино.

Відверто в вічі він вдивлявся.
Весна вловила все воління.
Він вірив, відчував, всміхавася.
Втекла вона…Видіння…

Ольга УРСУЛЕНКО

Сказання про хтиву чапакабру

Коли ти дивишся на безодню – безодня дивиться на тебе. А коли глянеш на море бід що випали на голову нашим людям – аж мурашки по шкірі. Про ще одне лихо з, вибачте, анналів нашої історії хочеться розказати сьогодні. Почалося все з того, що в Хмільному районі настала якась просто – таки загрозлива тиша.

Люди масово взялися за кар’єризм – пішли працювати в гранітний кар’єр, і чи то від роботи, чи від виняткового врожаю конопель, але в районі настала така тиша , що птичка на льоту засинала. Штахет потроху перетворився зі зброї масового ураження на банальну огорожу, а пізній подорожній вже не згадував всіх святих , а нахабно ... Читати далі »