«Передайте за проїзд», – лунає раз за разом у маршрутному таксі, де журналісти-першокурсники вирушають на інший кінець міста, щоб відвідати екскурсію місцевим підприємством. Шум, сміх, дорога… пів години – і ми на місці. Ось і «Еко-Сервіс». Це соціальний бізнес, який працює для збереження чистоти навколишнього середовища та здійснює збір вторинної сировини. На базі та у мережі пунктів прийому вони збирають макулатуру, поліетиленову плівку, ПЕТ-пляшки, склобій, скляні (тарні) пляшки, алюмінієві банки, металобрухт, пластмасу, ПВХ-відходи, пінопласт тощо.

Біля воріт ми знайомимося з екскурсоводом, яка також займається журналістською та волонтерською діяльністю, – Ольгою Малиновською. Заходимо на територію і стаємо на платформу, яка рухається з боку в бік. Це ваги для транспорту, на яких зважили і нас: 29 студентів-першокурсників і нашу викладачку Ірину Богачук. Отримали 1790 кілограм.

Із перших хвилин пані Ольга вразила цифрами: кожного дня у Вінниці накопичується 400 тон сміття. Уявіть, це 40 вантажівок по 10 тон кожна. Та це не найгірше, бо відсортоване сміття можна здати на переробку. Проблема в іншому – переважна більшість українців не сортують сміття. «Сміттєпереробних заводів у нас багато. Сміттєспалювальних – один, застарілий, а їх потрібно значно більше. Вистачає сміттєсортувальних ліній, але їхню кількість потрібно навпаки зменшувати, бо світ рухається до того, щоб кожна людина сама сортувала після себе сміття», – каже пані Ольга.

Проходимо далі, бачимо величезні тюки по 300 кг із целофановими пакетиками. Їх дуже багато: окремо білі, кольорові та брудні. «Полімери – це наша радість і біда водночас. Вони розкладаються не на гумус, як натуральні продукти, а діляться на мікропластик, який згодом потрапляє в землю та воду. Як наслідок – різноманітні хвороби у людей… Важко усвідомлювати, але насправді найважливіша проблема у світі – не війни, а екологія…», – зазначила провідниця.

Заходимо в цех, де багато великих мішків з поліетиленовими і пластиковими упаковками, які сортують власноруч дві працівниці підприємства. Одна з них – Надія. Працює тут вже 20 років. Виглядає зосереджено та втомлено. «Сортуванням займаються жінки, їм це вдається легше ніж чоловікам, тому що вони менш гидливі, як не дивно…» – коментує пані Ольга. Далі ми отримали невеличкий майстер-клас, як розрізнити те, що можна переробити від того, що не можна. Якщо пакет тягнеться, його варто здавати на переробку. Якщо ж упаковка рветься і шелестить – її можна лише викинути.

На вулиці майбутні журналісти з цікавістю роздивляються величезну гору шин різних розмірів. «Ще недавно шини вважалися небезпечним відходом. Лише нещодавно з них зняли цю класифікацію. Тепер можемо їх збирати і відправляти на переробку. Насправді це нафтопродукт, який складається з гуми та металевих деталей, які потрібно розділити. У результаті для того, аби переробити шини, вкласти потрібно чимало коштів», – пояснює пані гід.

Наступне, що ми побачили, – це великі блоки з алюмінієвих бляшанок. Дізнаємося, що їх викидати не можна. Цей ресурс (алюміній) закінчується і якесь з наступних поколінь вже не буде користуватися цим металом. Крім того, це алюміній очищений, харчовий, з нього можна пити воду і не отруїтися. Нас приємно здивувала інформація про те, що компанія «Макдональдс» – одна з небагатьох, що турбується про навколишнє середовище, тому зробила упаковку, яка повністю переробляється.

Рухаємось до величезних стосів макулатури. Одна тонна паперу – це три дорослих дерева. Так, за рік роботи підприємство «Еко-Сервіс» зберігає 7200 дерев. Цей відділ наш шокував ще тим, скільки було викинуто шкільних підручників: «Результат освітніх реформ…», – чуємо лаконічне пояснення. Увесь цех заповнений різними папірцями, книгами, картонками. Троє чоловіків складають картонні коробки під прес, інші працівники сортують і пресують папір. Згодом бачимо, як на такому самому пресі зменшують пластикові пляшки.

Ще на території підприємства є магазинчик, у якому за невеликі кошти можна придбати пластикові речі. Поки ми ходили різними секціями «Еко-Сервісу», то трохи замерзли, тому наступному пункту призначення були дуже раді. Нас запросили в тепле приміщення – музейну кімнату. Тут багато старовинних речей: починаючи ляльками і закінчуючи козацькою зброєю.

Остання зупинка на підприємстві – кав’ярня, де грає справжній грамофон, пахне смачною кавою і меблі зроблені зі… сміття. Екскурсія видалась цікавою, пізнавальною і трішки сумною, бо усвідомлення масштабів екологічних проблем не може залишити байдужим.

Юлія КОТУЗ

Фото Каріна Четкарьова, Діана Загирняк