Субота ,30.11.2024
Banner

Інтернет-часопис

ОСТАННІ НОВИНИ
Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського
Головна » Статті » Потаємне

СВОЄ СЕРЦЕ ДОВІРИЛА ТОБІ …
     Пам’ятаєш, ти обіцяв завжди бути поруч, ніколи не ображати і не дозволяти мені сумувати? Не пам’ятаєш? Проте я добре пригадую кожне твоє слово, кожну обіцянку…

     Я знала – ти не зможеш дотриматися їх, та все одно вірила. Чому? Тому що хотіла вірити! Хотіла, щоб поруч був той, хто справді кохає, цінує та оберігає. Тому що втомилася бути самотньою, хотіла знову повірити в казку. Адже всі ми мріємо про Щастя. Бажаємо бути потрібними та коханими. І я не виняток…

     Аж раптом з’явився ти – щирий, добрий, світлий. Я довірила тобі своє серце. Була дійсно щасливою. Такою щасливою, що навіть не вірилося. Завжди дивувалася людському умінню боятися щастя. Коли його не вистачає, ми мріємо про це диво усім серцем; коли його забагато – ми його не помічаємо, а отже просто руйнуємо. Замість того, щоб радіти…

     Йду вулицею і намагаюся вгадати, що чекає мене за кілька кроків…

     Зустріч. Бачу тебе. Такого рідного і водночас такого чужого… Стоїмо поруч, але такі далекі один від одного. Чужі очі…холодний погляд. Це не ти! Що сталося? А, можливо, нічого й не було? Боляче… Незрозуміла розмова. Мрію відчути на собі твій теплий рідний погляд, як раніше…Посміхнувся і обійняв міцно-міцно…Хочу знову відчувати твій захист. Скажи, що жартуєш, що все добре. Що кохаєш… Але ні…твій погляд досі холодний… Про що ти говориш? Не можу більше це чути, не можу стерпіти цього болю… Прощаюсь.

     Тиша…тільки серце шалено калатає… Йду і сподіваюся, що ти мене повернеш. Мить…хвилина, дві… Твої руки більше не зігрівають мої і тепер стало зрозуміло, що шлях назад перекрито. Знаю, що наші стежки розійшлись назавжди. І більше ніколи не перетнуться.

     Йду людною вулицею та намагаюсь знайти відповідь на мій біль…на те,що відчуваю…

     А відчуваю смуток. Гірко, що все так закінчилося. Але життя продовжується. З часом я зустріну іншого. Ти також не будеш один. Знову доведеться звикати, довіряти, кохати, вчитися бути щасливими, страждати, розлучатися. І все по колу. Адже це і є життя…

Настя ЯКОВИШИНА
Категорія: Потаємне | Додав: Admin (17.12.2009) | Автор: Образок
Переглядів: 554 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:


Головне Меню





Рубрикація
Нотатки на полях
Вірші з шухляди
Презентація
Поетичний шинок
Книга номера
Кіоск муз
Наразі
Потаємне
Контркультура
Провокація
Півліра
Різне
Образок

Друзі сайту













Пошук



Погода у Вінниці



Опитування

ВАШЕ УЛЮБЛЕНЕ МІСЦЕ ДЛЯ ПРОГУЛЯНОК У ВІННИЦІ:

Всего ответов: 21


Архів матеріалів





Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0