Вітер безжально зривав благенькі платтячка з довгоногих осик. Вони ж тріпотіли руками-листочками і безсило відбивалися. Та куди їм?.. Він ґвалтував їх і від цього отримував задоволення та солодко-терпку насолоду від їхнього стогону та крику. Вони уже не ридали, не плакали (не мали сили), лише тихенько хникали під пронизуючим дощем і без тями кричали нестерпним криком. А він, у свою чергу, давав болючі ляпаси крижаними краплинами. Ніхто не міг зрозуміти, чому осики стали обраними жертвами жорстокої банди під керівництвом Осені. Можливо, їхня поведінка видалася надміру спокусливою? Ніхто навіть не намагався їх захищати, так само як ніхто не хотів і не міг зупинити шалених волоцюг. А вони й далі нещадно руйнували усе живе на своєму шляху.

     Осінь, як голова підпільної організації, пильно стежила за кожною справою співучасників. Нещадно знищувала будь-які прояви чи намагання повстати. Одним із них була шалена річка. Вона ревіла пронизливим криком, нервово кидалася хвилями до міцних скель і  розбивала їх на найдрібніші бризки. А лідерка  лише гнівно сміялася, і від цього небо ставало то темно-сірим, ні, синє-синім... Та де там, воно було чорне, як місце у гробу, тісне до клаустрофобії і водночас просторе до безмежності, спекотне до морозу на шкірі і холодне до білої гарячки (так кажу, наче сама там не раз бувала). Зрештою, вона наробила багато шкоди: цілком знищила зелений колір, видалила його із щоденного вжитку, розфарбувавши дерева, а від того  і наше життя у сіру, темну, плакучу гаму.

     Хто дав їй таку велику свободу? Хто допустив до всевладдя і всемогутності? Хм… Хтозна? Хоча ні,  слідство ведеться. Попереду суд. Вона отримає свою кару за скоєний злочин. Але, хвилиночку... Який злочин?.. Хто вам не дозволяє робити того, що робить вона? Не хочете?.. Не думали про це? Думали і не робили жодної спроби?.. Тоді, це просто тому, що не вмієте і ніколи не зробите, бо не дано? Ще кілька доказів, і зима уже готова прийти з ордером на обшук та наручниками. І тоді, вже у суді, в присутності адвоката, Осінь нестиме відповідальність перед законом.

     Ну що ж, подружко, перемогла ти нас, беззахисних перед природою людей, але зиму – свою конкурентку, подругу і запеклого ворога водночас не здолаєш. Так само, як і зима не здолає весну, а весна – літо. І, як завжди, по колу: відбувши термін покарання, знову до влади.

Ольга УРСУЛЕНКО