Ми йдемо в
Єлисейські поля
Ми ніколи життя не збагнемо,
Хоч яким воно було б простим.
Лиш для того, напевно, живемо,
Щоб померти і стати ніким.
Лиш у згадках людей існувати,
Вибивати сльозу із очей.
Та із часом уже називатись
Тихим сном з неспокійних ночей.
Як вмираємо ми – нам байдуже,
Ми достойно діждали кінця.
Але тих залишаєм, що тужать, –
Наші близькі і рідні серця.
Скільки мук і плачу на них впало!
Скільки горя у душах знесуть!
Ми умерли, у нас серце стало,
А вони нас на цвинтар несуть.
І не вірять, що нас вже немає,
Що уже не вернемось назад.
Й лиш їх сутність усю обливає
Диких змін і безвиході яд.
Ну а нас невідомість чекає
І приймає в обійми земля.
Лиш єдину стежину ми знаєм:
Ми йдемо в Єлисейські поля.
Ліна КОРНИЛЮК