Один із видатних радянських поетів Расул Гамзатов сказав: «Талант непотрібно підштовхувати ззаду і тягнути за руку. Він сам знаходить собі дорогу й опиняється попереду всіх». Цей вислів найкраще характеризує талановитого, активного та життєрадісного випусника інституту математики, фізики і технологічної освіти Вінницького педуніверситету Миколу Коміcсаренка.

У ньому поєднуються дві, на перший погляд, зовсім непоєднувані речі: хист до математики та музичний талант. Вони гармонійно супроводжували юнака упродовж студентського життя, бо парубок встигав гарно навчатися та займався музикою разом зі своїм рок-гуртом «Подих сонця».

Народився Микола у східному місті Горлівка, що на Донеччині, де прожив 7 років. Згодом сім’я переїхала в село Залужжя Теплицького району Вінницької області. Зростав активним, допитливим і кмітливим хлопцем. Його завжди цікавила тема побудови Всесвіту. Часто із друзями пізно ввечері виходили на подвір’я та задивлялися на небо. На Різдво «наколядувавши» собі невеличку суму грошей, купував енциклопедії про космос.

Змалечку в Миколи пробуджувалася любов до математики, оскільки в чотири роки вже вмів додавати і віднімати трьохцифрові числа. Частенько тато приносив додому підручник і малий самостійно займався. Співочий талант у хлопця помітили ще в дитинстві. Пригадує: «Коли в будинку вимикали світло, співав різноманітні пісеньки, аби батьки не сумували. Виконував пісню Наталі Могилевської «Місяць». Дебют Миколи на сцені відбувся в місцевому сільському клубі на святі обжинків. Зал був заворожений голосом юного обдарування.

Першим музичним інструментом юнака була сопілка, інтерес до якої пробудила вчителька музики – Зоя Олексіївна. Вона створила ансамбль сопілкарів «Червона калина», в якому хлопець грав. Аби не відставати від своїх однокласників, постійно тренувався вдома та підбирав мелодії на слух. У старших класах хлопець захопився грою на гітарі. Разом із товаришами сформували гурт «Новий день» та успішно виступили на випускному.

Закінчивши школу, Микола не знав із чим пов'язати своє життя, тому подав документи на ту спеціальність, до якої мав неабиякі здібності – математику. На музично-педагогічний факультет вступити не вдалося, адже не мав музичної освіти, проте це не завадило йому реалізувати себе в улюбленій справі: брав участь в усіх університетських конкурсах, зокрема в першому «Голосі університету», потрапивши до фіналу, здобув призове місце. Згодом, разом з одногрупниками створили рок-гурт «КРОК» та виступали на різних концертах.

Найвизначнішим моментом у житті юнака стало випадкове знайомство з хлопцями нинішнього гурту «Подих сонця». Молоді люди, почувши гру Миколи, одразу запросили до свого колективу як барабанщика. Пізніше Микола повернувся до рідної гітари та почав співати. Нині є фронтменом гурту та пише не лише музику, а й тексти пісень. Натхнення черпає з творчості відомих рок-виконавців, які постійно передивляється для того, аби самовдосконалюватися.

Дебютним виступом гурту «Подих сонця» був концерт 14 лютого 2010 року на сцені рідного ВДПУ. Спочатку хлопці називали себе «Darklight», але коли Микола став до мікрофону, назву замінили на «Подих світла», яку взяли з рядків власної пісні «Купідонова стріла». Юнак пояснює: «Світло – джерело добра, кохання, енергії і ми спонукаємо своїми піснями до дій».

Герой нарису – дуже скромний, вихований хлопчина з великим добрим серцем, який ніколи не задирав носа і не мав ознак «зіркової хвороби». Жодного разу не відмовляв у допомозі тим, хто до нього звертався: «Я отримую величезне задоволення від того, що можу допомогти». Миколу називають «авторитетним гітаристом гуртожитку», адже охочих навчитися володіти цим музичним інструментом виявлялося багато. Досить часто виконував пісні на коридорах: «Там була дуже хороша акустика, подобалося вийти з гітарою, сісти й заспівати. Проте не завжди це вдавалося, бо зазвичай час був пізній і вахтер розганяв усіх слухачів».

Спочатку батьки Миколи без ентузіазму сприйняли захоплення музикою, не вірячи, що це може перерости в щось серйозне. Але згодом почали пишатися сином і матуся презентувала йому електрогітару: «Можливо, це стало ключовим моментом. Якби не той подарунок, то зараз я не займався б музикою».

У Миколи дуже щільний графік. Проте, якщо має вільну хвилинку, проводить її з користю. Займається у спортзалі. Полюбляє дивитися науково-фантастичні фільми. Слухає рок-музику. Крім цього, обожнює подорожувати: разом із турклубом відвідує цікаві місця рідної України. Із блиском в очах згадує одну з останніх поїздок до Оптимістичної печери, що знаходиться в Тернопільській області. Там уперше побував під землею. За кордон ніколи не їздив, але мріє про подорож до Єгипту, бо ще змалку його цікавили історичні місця: «Хочу відчути ці неймовірні емоції, коли ти торкаєшся простого каменю, і розумієш, що на цьому місці багато віків тому відбувалися якісь значущі події».

У людях цінує чесність, доброту, щирість і прямолінійність та й сам намагається бути таким. Каже: «Як людина ставиться до мене, так і я ставитимусь до неї». Микола дещо відносить себе до песимістів: «Дотримуюся позиції, що краще завжди готуватися до чогось гіршого, оскільки будучи підготовленим, тобі буде легше пережити невдачі. Якщо ж навпаки – зазнавши поразку, не будеш знати що робити». Із поганим настроєм бореться дуже легко, адже має хороше почуття гумору. Полюбляє пожартувати та посмішити оточуючих, за що його і люблять друзі. Життєве кредо юнака: «Якщо дійсно чогось хочеш, ти цього досягнеш».

Усім студентам і читачам «Студентської території» Микола Коміссаренко бажає незабутніх студентських років та радить: «Якщо відчуваєте, що професія вчителя – це ваше покликання, то ходіть на пари та вчіться, бо маєте добре знати вашу справу, а якщо ні – то вам ліпше зайнятися чимось іншим, тим, що насправді подобається».

Олександра ЗАКОРДОНЕЦЬ