Сіре небо, натягнуте наче тятива арбалета, ось-ось вистрілить холодними краплинами. Вони стрімко падатимуть додолу і з гуркотом розбиватимуться об асфальт.

Ось перша краплинка впала мені на руку, а потім ще одна, і ще…

Згадалося дитинство… Як приємно було бігати з друзями під теплим літнім дощем. Відчувати приємний кислувато-гіркий запах мокрого асфальту, що став таким гарячим під сонцем. Дивитися на хмаринки пари над калюжами. Звично було хлюпотіти босоніж тими маленькими «озерцями», а потім ступати на вологу траву, яка виблискувала діамантово-іскристою росою. Запускати паперові «Титаніки» й спостерігати за тим, як вони стрімголов летітимуть струмком, оминаючи перешкоди…

Замріялася… Уже й дощ припинився, а з-за хмар визирнула барвиста веселка, що одним своїм кінцем пила воду з Південного Бугу, а іншим – впиралася десь у суходіл. Із домівок повибігали галасливі діти. Освіжаюче повітря покликало в мандрівку…

Марина ДЯЧЕНКО