Героїв народжують вдячні читачі після поетично-прозового злиття   твором.

Не знаю, скільки часу прямував «Експрес «Молодість» подільськими рейками, але він уже прибув на станцію «Вдячні читачі». Зустрічайте людей, які стали його пасажирами цього разу. Юні герої прозово-поетичного хисту та досвідчені майстри, здатні вражати словом впевнено зайняли місця у салоні експресу. Крізь сніг і вітер, дощ і весняну відлигу, вранішні прояснення та вечірні мелодії шарудіння сторінок, він без упину мчав, щоб якомога швидше потрапити людям на очі.

Випускників і теперішніх студентів нашого «універу» свідомо чи несвідомо об’єднала дружня подорож вінницькими схилами і пагорбами сучасної поезії та прози. Будьте уважними, може обличчя саме Вікторії Гранецької чи Олександра Горчинського, Владислава Шемчишеного чи Ірини Павлюк ви побачите у вікнах мистецько-творчого потягу.

Кожна прочитана книга – це все нові та свіжі враження. Заочне знайомство з новим автором через слова й думки, погляди та емоції, вміння читати між рядками і водночас, читаючи не помічати головного, дозволяє народити для себе ще одну людину у світі поетично-прозової краси. Цього разу у свою віддалено-близьку мистецьку родину впустила всіх двадцять двох митців, які подорожують у далеку країну Творчість з путівкою «Хист володіти читацькою думкою».

При світлі настільної лампи, гортаючи сторінки альманаху, деякі вірші Юрія Сегеди, зізнаюсь чесно, перечитувала декілька разів:

Дитинства далекий жовтень

Осиплеться на межу.

З тих днів не повернеться жоден,

Де я між дерев біжу,

Де я, ще малий, збираю

Горіхи в густій траві…

Дитинство дорівнює раю,

Де всі ще були живі.

Мене ніхто не просив бути критиком чи рецензентом, сама зголосилася виконувати цю почесну місію. Тому погляди мої суб’єктивно-прості й очевидні, не шукаю недоліків чи промахів, бо й сама не знаю усіх нюансів і деталей поетичного мистецтва. Та й чи вони можливі? Кожен по-своєму відчуває та наспівує музичні ноти тих творців, чиїм пером написано величне. Проте, мені здається, те, що по-справжньому красиве, воно і є очевидним:

… Я щільно зачиняю двері,

Щоб не відкритися комусь.

І в час Таємної Вечері

Я ­­– чотирнадцятий – молюсь.

… Ви ще не знаєте обличчя,

І – може видатись комусь –

Коли когут закукуріче,

Я – чотирнадцятий – зречусь.

Дуже доречно і влучно висловилася Катерина Ляшевська, одна із пасажирів експресу, розповідаючи свою біографію: «Головне в «сучліті»: в часи, коли кожен другий – прозаїк, кожен перший – поет, – не втратити поезію всередині себе».

Експрес з такою великою швидкістю мчить вперед крізь темінь снів і марень, що не встигаєш усвідомити велич вміння Катерини Девдери так майстерно перекладати з іспанської мови вірші великого поета Федеріко Гарсія Лорка:

… Ця любов убиває душу,

Виплітає сіті з хвилин,

Та служити їй сліпо мушу,

Хоч і зблідла, мов розмарин.

Російськомовні,  такі експресивні, емоційні, справжні та живі поетичні рядки жінки з псевдонімом Tuatu Tuar (Алексеенко Татьяны Юрьевны):

Меня ваш образ не берет!

Не ваши торсы, а ни брюки,

Ни ваши волосы, ни руки,

Ни ваша страсть, а ни ваш лед…

… Меня ваш образ не берет!

Ваш голос, скулы, шея, нос!!!

И не смотрю я в вас до слез!

Я жду, когда это пройдет…

Проза Андрія Гуменчука жорстока, брутальна, реальна і правдива. Найбільше мене вразив «Монолог вагітного тіла жебрачки»: «…Та ж на тобі навіть одяг мертвий! І я – напівживе… А ти життям кидаєш виклик життю! …Цієї ж ночі я виплюну його [плід] між власні ноги так само, як ти випльовуєш нечистоти крізь зуби! Він покине мене, твоє вульгарне та отруйне тіло. І знаєш що? Ти мені навіть не помстишся».

Нехай пробачить мені той пасажир «Експресу», чиє ім’я не встигла згадати. Не засмучуйтеся і не розчаровуйтеся, певно, ваші твори такі геніальні, що навіть не підлягають моїй скромній критиці. Або ж вони такі багатогранні і глибоко психологічні, які не зовсім сприймає і не розуміє моя журналістсько-студентська (неписьменницька) психіка.

«Е-молодість – 2011» відправляється зі станції «Вдячні читачі» і прямує далі у світ високого письменницького мистецтва.

Ольга УРСУЛЕНКО