Спалах. Крик. Розпочалося завантаження гри під назвою «Життя». Можливо, звучить смішно, навіть безглуздо, однак, це правда. Гра, в якій безліч складних рівнів, перешкод, лабіринтів. Несподівано, чи не так?

Тут немає кнопки «Видалити» чи додаткових життів. Є тільки твоє внутрішнє «Я» і те, що навколо. Не згуби його. Спокійно, перші декілька рівнів ти пройдеш легко, не втратиш і не відчуєш нічого.

Що далі? Потім потрапляєш на одинадцять рівнів поступового зростання, пошуку себе. За успішне виконання усіх завдань отримаєш винагороду (якщо, звісно, будеш старатися). Ні, ще не все. Далі ти можеш обрати спецпризначення у грі. Припустимо, рятувати інших гравців, коли їх поранено або ж навчати чогось, додавати мелодії, стати чудовим майстром графіки… Взагалі цей список міг би бути нескінченним, але не хочу на цьому зупинятися. Для того, щоб обрати призначення і перейти до проходження наступних рівнів, тобі доведеться пройти декілька спецзавдань, лише тоді відкриються нові можливості та персонажі. Однак, не забувай про те, що тільки щоденне проходження рівнів приносить успіхи. Можливо, ти не пройдеш їх бездоганно, проте отримаєш досвід, який знадобиться у майбутньому.

Лабіринти – безкінечні коридори докорів сумління, чужих думок, порад. Періоди неспроможності рухатися далі. Скільки разів ти чув щось на зразок «це не твоє», «міг би обрати щось краще» або просто спостерігав за скептичними поглядами? Звісно, у когось таке траплялося рідше, хтось слухав частіше. Прислухайся до своїх думок. Роби висновки. Твори все, що завгодно, тільки не залишайся байдужим. Звісно, є межі так званого «нормального» і  «ненормального». Але хто їх вигадав? Певно, ті, кому не хочеться долати складну гру, докладати зусилля, а тільки пливти за течією… Аморфність мислення, нічого більшого.

Гаразд. Наступні рівні будуть навантажувати твою систему різною інформацією. Намагайся віднайти те, що варте уваги. Двадцять третій рівень. Ти вже отримав свій костюм супергероя і готовий далі крокувати. Аж раптом – «Помилка. Неможливо відновити гру». Що далі? Стараєшся знайти інший спосіб рухатися, однак нічого не виходить. І знову в пам’яті виринають сигнали докорів сумління про несказане, непобачене, незроблене. Дефрагментація? Кому від цього краще? Живи кожним днем, долай рівні, шукай себе. Крапка.

Вікторія СЕРГЄЄВА