Чому завжди вони?.. Чому саме ці дві літери змушують серце шалено битися?.. «Р.S.»… Ніколи не знаєш, чого очікувати далі…

Навіть якщо увесь лист засіяний словами про кохання, потім може бути таке маленьке та все ж вагоме «але»: «Р.S. але я тебе не кохаю…», «Р.S. але ми не можемо бути разом…». Наче падаєш у безодню і здається, що нічого не врятує.

Або навпаки, коли ти твердо вирішила порвати стосунки, закінчити цей невпинний потік смутку, можеш побачити: «Р.S. та все ж таки я кохаю». У голові паморочиться, і ти, наче між двома вогнями, розумієш, що гинеш від завданого болю, але ж він такий «твій», такий «рідний»…

Навіщо нам «постскриптум»? Це лише створює протиріччя. Найстрашніше, що всі принципи летять до біса, тому що ти не очікувала такого змісту в тому Р.S.

Листи – дуже романтично, погодьтеся, але невже так важко висловити думки та емоції прямо у вічі? Лист – це аж ніяк не діалог, а доволі егоїстичний вид спілкування: ти написав усе, що вважав потрібним, людина отримала це послання, прочитала і залишилася сама… Ти покинув її наодинці зі своїми думкам і твоїми, до речі, теж… Навіщо так чинити, якщо можна зустрітися і все обговорити? Звісно, коли сидиш один, впевненість бере гору і ти не задумуючись можеш обірвати всі зв’язки й стосунки та, дивлячись у рідні очі, категоричність зникає, немов тінь опівдні.

Ніколи не пишіть листи, коли злі або ображені. Найцікавіше, що емоції з кожним словом слабшають… Якщо на початку в сухому привітанні кожна літера «шипить» образою, то під кінець емоції приходять до ладу і з’являється таке ніжне, а головне чесне: «Р.S. я тебе кохаю».

Звичайно, бути щирим у нашому світі важко, але можливо. Папір або монітор комп’ютера не передадуть справжність почуттів. Саме тому можна втратити дорогу твоєму серцю людину. Не мучте себе очікуванням відповіді, зазирніть в очі – все стане ясно без слів. Не потрібно тих дивних «Р.S.»… Запам’ятайте: краще один раз побачити, ніж сто разів прочитати…

«Р.S. не втрачайте один одного!»

Марина СТАСЮК