Лавочки «біля Коцюбинського» (тобто його погруддя, встановленого у дворі університету) –одне з найпопулярніших місць для посиденьок серед наших студентів. Саме там на мене й чекали герої цього нарису – Інна і Вадим Кравчуки, студенти 4-го курсу ІМФіТО, майбутні вчителі, а за сумісництвом ще й вправні танцюристи (з першого курсу виступають на університетській сцені у складі танцювального колективу «Веснянка»). Коротка невимушена розмова –і, здається, знайома з ними півжиття.

Народилися двійнята у смт. Глухівці, що на Козятинщині. З раннього дитинства брат із сестрою всюди разом. Попри те, що мають багато спільного, їхні характери – повна протилежність. Інна завжди гамірна, непосидюча, вибухова. Вадим же – виважений, спокійний і врівноважений. Ці напрочуд сильні особистості створюють одне гармонійне ціле.

Дмитро Матяш (друг, познайомилися завдяки участі в художній самодіяльності): «Інну та Вадима знаю відносно недавно, але вони вже стали близькими друзями, з якими завжди є про що поговорити і просто гарно провести час. У них відразу відчув щось близьке мені по духу. Відмінне почуття гумору – це їхня візитна картка».

Дебютували на сцені в шестирічному віці. То був сімейний пісенний конкурс, де родині Кравчуків, яка виступила в повному складі, вдалося посісти почесне друге місце. Радості маленьких артистів не було меж! Наступного року знову другі! А згодом на районному дитячому вокальному фестивалі Інна та Вадим перемогли в номінації «Кращий дует року».

Олена Пасіхова (подруга): «За дуже короткий час здружилася з цими яскравими, смішними, відкритими братиком та сестричкою. Це люди, у яких усмішка не сходить з обличчя, до обох можна прийти в тяжку хвилину, щоб розповісти про свої негаразди або жрозділити свої успіхи та перемоги. Люблю їх за чесність, безпосередність та за те, що вони є в моєму житті».

Танцями займаються з п’ятого класу. Про першого наставника – О. Б.Зільбермана відгукуються з повагою та щирою вдячністю. Він терпляче навчав непосидючих двійнят азам танцю, відкривав для них неймовірний світ мистецтва. Цікаво, що в гурток прийшли з ініціативи Вадима. Інна ж, щоб підтримати брата, покинула заняття вокалом і стала його партнеркою.

Лариса Бобровська (подруга дитинства): «Вадим та Інна Кравчуки – дві неповторні, талановиті, позитивні людини. Завжди прийдуть на поміч, підставлять своє плече у важку годину, зможуть допомогти не словом, а ділом. Примусять посміхатися, коли очі повні сліз. Із ними кожен день – це свято, а життя – книга пригод або молодіжний серіал».

Протягом усього шкільного життя брали активну участь у художній самодіяльності, добре вчилися. Щоб виконати всі домашні завдання, ділили їх порівну. Вадим «відповідав» за точні науки, а Інна – гуманітарні. Така-от взаємодопомога.

Мріяли стати професійними хореографами, але доля розпорядилася інакше. Двійнята лише раді тому, що їм випало навчатися в педагогічному. Усе, що не робиться, – на краще! «Ми завжди ставимося оптимістично до різноманітних життєвих ситуацій. Впевнені: в усьому варто шукати позитив. Хороший настрій допомагає подолати будь-які перешкоди. Кожен день починаємо з посмішки, в серцях ніколи не згасає вогонь надії та віри».

Даша Клоченок (подруга, одногрупниця, учасниця танцювального колективу «Веснянка»): «Минуло лише чотири роки з тих пір, як ми познайомилися з Інною та Вадимом, а враження, ніби знайомі все життя. Це настільки позитивні, цікаві, веселі та класні друзі, з якими ніколи не буває сумно! Кажуть, що студентські рокинайкращі, а з такими друзями, як Вадим та Інна, розумію, що так воно і є!».

Любов до танців привела Інну та Вадима в танцювальний колектив «Веснянка». Виснажливі репетиції, пропущені пари, невиконані завдання… Ці невеличкі «жертви» варті того неймовірного щастя, яке відчуваєш під час виступу. Саме участь у художній самодіяльності двійнята вважають однією з найяскравіших сторінок університетського життя. Приємно те, що педагогічний колектив та дирекція інституту всіляко допомагають юним артистам.

Наталя Коломійчук (подруга, одногрупниця): «Інна і Вадим – це творчі, креативні, веселі, щирі, вірні, талановиті та надзвичайно яскраві особистості. Намагаються брати від життя максимум.

Із появою в моєму житті цих людей будні наповнилися неймовірним позитивом. Чого тільки вартий запальний та невпинний сміх Інни. Кожен день прожитий із двійнятами – щось незабутнє. У моїй пам’яті назавжди закарбувалися хвилини радості та щастя, які провела разом із ними.

Вони –дві нероз’ємні деталі одного механізму. Їх любов – зразок для багатьох братів і сестер. Розуміють один одного з півслова, підтримують, незважаючи ні на що. Такій вірності та щирості варто повчитися. Для мене вони як рідні! Люблю усім серцем!».

На запитання про кумирів одноголосно відповіли, що обирати собі «зірку», щоб потім на неї рівнятися, – це неправильно. Вадим каже: «Ще в дитинстві зразками поведінки були батьки, які виховали мене і навчили бути людиною. Кумира не маю. Вважаю, що кожна людина – це індивідуальність, тому не варто рівнятися на когось. Ми є творцями власного щастя. Варто пам’ятати,що життя в наших руках: потрібно сміливо тримати кермо автомобіля під назвою «Моє життя» і самостійно обирати дорогу до щастя».

Інна додає: «Повністю згодна з Вадимом, проте серед танцівників маю вподобання. Не кажу, що ця людина є моїм кумиром, але її ставлення до життя та любов до танцю мені імпонують. Дивовижна жінка, що стала справжньою легендою – Майя Плісецька. Радянська і російська артистка балету, хореограф, письменник, актриса, яка покинула сцену в 65 років. Дивлячись на цю 88-літню жінку, вкотре переконуюся, що мистецтво не старіє».

Ті, хто дивиться на світ сповненими любов’ю і щастям очима, самі, наче магніт, притягують до себе лише позитив. Посміхайтеся! І нехай на Вашому життєвому шляху зустрічаються лише хороші й щирі люди, такі, як Інна та Вадим Кравчуки.

Дарина МУДРАК