Історія перша. Стою на кінцевій зупинці. Під’їжджає тролейбус, пасажирів у ньому немає. Користуючись моментом, доки «ніхто не бачить», статечна жіночка-кондуктор поважного віку викидає за вікно цілу купу папірців…

Історія друга. Прекрасний липневий ранок у Національному заповіднику «Шацькі озера». Водичка у Світязі тепла, немов у ванній, і прозора навіть на п’ятиметровій глибині. От тільки дістатися озера непросто – пляж вкриває шар порожніх пляшок, пластикових пакетів, обгорток з-під їжі, недопалків, недоїдків… Вчора ввечері тут відпочивали кілька компаній молоді. Багато «старатися» не потрібно – кожен кинув тільки одну пляшку, вирішивши, що вона вже нічого не змінить.

Історія третя. Вихід із солідного офісного центру. Чоловік у костюмі, краватці та з портфелем курить біля виходу. Недопалок летить куди? – Правильно, під ноги. На те, що смітник на відстані простягнутої руки, він не зважає. А навіщо, на землі й так недопалків купа. Однак її не було б, якби одного прекрасного дня хтось не кинув першим.

Історія четверта. Стандартний двір у будь-якому районі. Компанія молодиків у спортивному п’є пиво, розбиваючи пляшки прямо поруч себе. Такий собі національний вид спорту. Біжить малюк – щойно навчився ходити, і мама не встигає ловити своє щастя. Зачіпляється, падає, і ручкою – прямісінько в гострі уламки. От тобі й перший привіт від жорстокого світу. Далі – операційна, шви, два тижні в лікарні, ризик зараження крові, шрам і страх на все життя. Ну як, молоді люди, побавилися пляшками?

Історія п’ята. У дворі приватного будинку стоїть бабуся. Розгортає морозиво, і вже ось-ось поласує ним. От тільки ця ідеалістична картина зіпсована: обгортка від солодощів летить не абикуди, а прямісінько за огорожу.

А скільки разів так робив ти?

Скільки разів вдавав, що не помічаєш, як викинутий тобою непотріб не долітає до смітника? Не прибирав за собою в лісі? Махав рукою, мовляв: «Тут і так брудно».

Так, забруднити всю природу одній людині, на щастя, не під силу (інакше вона неодмінно б це зробила). Але кожен робить свій «вагомий» внесок.

Вчені Джеймс Вілсон та Джордж Каллінг довели: якщо в будинку розбити вікно та не замінити його, то через деякий час цілих вікон у цьому будинку не залишиться. Інакше кажучи, хоча б одне явне порушення порядку провокує інших людей також його порушувати.

Соціологи Гронінгенського університету в Нідерландах провели цікавий експеримент. На стіні будівлі прикріпили яскравий знак «Малювати графіті заборонено». Біля цієї ж стіни розміщувалася велосипедна парковка. Спочатку стіна була чистою. Експериментатори повішали на кермо 77 велосипедів паперову рекламку. Сховавшись, почали спостерігати за велосипедистами. Смітників поруч не було і варіантів поведінки було три: кинути папірець на землю, перевішати на кермо сусіднього велосипеда чи забрати з собою і викинути пізніше. Третій варіант розглядається як норма поведінки.

З 77 велосипедистів некультурно вчинили 25 (33%). Потім експеримент повторили в інший день, ось тільки на чисту стіну із заборонним знаком нанесли грубі малюнки в стилі графіті. Цього разу сміття викинули на землю 53 людини (70%). Експеримент свідчить про те, що порушення одного правила провокує людей порушувати й інші. Ось і доказ того, що від однієї особи залежить чимало!

Влада Сінгапуру, наприклад, дуже радикально перемогла проблему сміття на вулицях. За кинутий на асфальт недопалок чи жуйку доведеться заплатити штраф розміром 500 доларів. Така система відповідальності діє при більшості дрібних правопорушень. За дотриманням законів слідкують строго, адже така практика – непогане наповнення для державного бюджету. Завдяки подібним заходам сьогодні Сінгапур – одне з найбезпечніших та найчистіших міст на планеті.

Коли вперше підібрала викинуту хлопчаками пляшку і віднесла до смітника, мої друзі подивилися на мене, немов на хвору. Коли зробила таке ж вп’яте, вони вже навіть не дивувалися. Я нічого їм не пояснювала, ні в чому не переконувала, просто по можливості намагалася прибирати сміття. Як виявилося – такий приклад діє! Не пройшло й місяця, як усі знайомі почали з ентузіазмом підбирати непотріб з клумб, газонів й тротуарів і викидати його до смітників.

Не буду читати нудних лекцій. Не нав’язуватиму свою думку і навіть ні до чого не закликатиму. Однак, щиро раджу – спробуйте! Адже в сутності людській закладено: берегти дім, де вона живе.

Аліна РУДЧЕНКО