Городок – моє село. Надзвичайної краси природа, сам спогад про яку зачіплює найпотаємніші струни душі, змушуючи її бриніти та наспівувати чудернацькі мелодії.

Для мене це місце наймиліше і найрідніше у світі. Прозорі світанки та золоті заходи сонця, здається, не перестануть снитися ніколи, адже лиш там вони бували такими, справжніми.

Де б я не була – завжди пам’ятатиму запах літа із присмаком бабусиних пиріжків та ароматом духмяних трав. Приємно збагнути, що у світі є куточок, де усіх людей знаєш поіменно, а вони знають тебе. Нікому не байдужа твоя доля, тут у горі щиро співчуватимуть, а радість розділять порівно, і від розуміння того серце наповниться любов’ю та теплом.

Село Городок Іллінецького району розташоване на низовині біля річки Сорока. За легендою, це був го́род – місце із замком, заснований у 1612-1625 роках, що входив до Гранівської волості. Населення налічувало близько 2 тисяч, з яких 1863 особи – православні, а інші – римо-католики (поляки і євреї).

Спочатку село мало назву Грудек, що в перекладі з польської означає «маленьке містечко». Заснував його шляхтич Синявський, який був власником Гранівської волості.

Навколо села багато урочищ, озер зі своїми цікавими назвами: одним із таких є Перебийніське озеро. Його назва пов’язана з національно-визвольною війною українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького. На початку червня Максим Кривоніс, на прізвисько Перебийніс, вирушив зі своїм полком на Поділля, де його передові загони переслідували польські війська Яреми Вишневецького. Вони вели кривавий бій зі шляхтичами і одержали перемогу. На тому місці утворилося озеро, яке пізніше отримало назву Перебийніське. За переказами, від крові поранених воїнів з’явилося червоне забарвлення води, яке існує й досі.

На леваді є Довбушеве озеро. Назва його походить від прізвища селянина Довбуша, який мав великий земельний наділ. Подібна історія і в озера Сакове. Самого Сака пам’ятають як великого дивака, що влітку і взимку ходив босоніж. У лісі ще й досі існує Відьмове озеро. Старі перекази свідчать, що воно мало вузьке дно і трясовину. Страх перед ним породив легенду про існування відьми, що заманювала і топила людей.

До сьогоднішнього дня майже в центрі села є став Гуравляний, назва якого пішла від гуральні – місця, де виготовляють самогон.

Вулицю Щорса звемо Осадьбою, бо там знаходилась панська садиба з великим садом.

Урочище Сорокодуби розкинулось на вигоні від села. Раніше в цьому місці серед панських ланів залишалась невелика ділянка, на якій росли величезні дуби – залишок того масиву, який у давні часи покривав правий берег річки Сорока. Зараз це звичайна місцевість, яку перетинає кілька ярів. Та згадкою про колишніх лісових велетнів залишилась назва Сорокодуби, хоча їх там було набагато більше, ніж 40.

Досі село Городок повнить світлом наш небокрай, гордиться чесними та порядними людьми.

Аліна БОНДАРЕНКО