Був тихий весняний вечір. Вона поверталася додому. Вітер торкався її блідого обличчя та розкішного волосся. Піднявши голову, побачила темно-сіру хмару з блискавкою. Пролетіло позеленіле листя.

Таке ж відбувалося і в її душі, бо його не було поруч. Щодуху поспішаючи додому, потрапила під рясний теплий дощ. Її душа плакала.

Увійшла до квартири, замкнула ключем двері, як і своє серце. Поставила чайник і пішла переодягнутися в сухий та комфортний одяг. Не помічала нічого: ні крапель із мокрого волосся, ні нявчання голодного кошеняти, ні свисту чайника, що закипав.

Із чорного від розтертої туші ока текла гірка сльоза по тендітній щоці, безмовних вустах. У світлій голові промайнули всі спогади. Міцно заплющила заплакані очі, витерла сльози й повернулася в реальність. Зрозуміла, що не все втрачено. Узявши на руки маленьке котеня, яке весь час крутилося біля ніг, нарешті вимкнула чайник і заварила чашку міцного чаю. Поглянула на шафу, заповнену різними книгами. Взявши одну з них, сіла на підвіконня, зробила ковток чорного наваристого чаю, який зігрів тіло, почала читати нову історію…

Починалося її нове життя, уже без нього… Лише зрідка вона споглядала на дощ за вікном. Майже не згадувала своє колишнє кохання й життя. Все почалося спочатку, із чистого аркуша!

НЕЗНАЙОМКА