Ярослава Пилипенко народилася в містечку Гайсин, що на Вінниччині. Із дитинства співала в зразковому ансамблі естрадної пісні й танцю «Кіндер-сюрприз». Протягом трьох років була учасницею зразкового танцювального колективу «Калина». У 2012 р. брала участь в обласному конкурсі «Молода людина року», де стала переможницею в номінації «Волонтерство».

Активістка, спортсменка, старанна учениця, любителька подорожей і активного відпочинку. Нині Ярослава – студентка 2 курсу Інституту психології, педагогіки і мистецтв Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського.

– Кажуть, людина починається з родини. А що ти можеш розповісти про своїх рідних, їхню роль у твоєму становленні?

– Одного разу мене запитали: «Що ти найбільше цінуєш у цьому світі?». Не вагаючись відповіла: «Свою родину, а особливо батьків».

Батьки – це святиня, вони найважливіші люди в моєму житті. Якби могла зустрітися з Богом, обов’язково подякувала б за свою сім’ю. За тих, що подарували життя, виростили, вивели в люди. Пишаюся ними кожної секунди. Неважливо, хто ваші батьки: бізнесмени чи звичайні сільські трударі: головне – те, що найрідніші люблять, незважаючи ні на що.

Матір навчила бути доброю, чесною, прищепила любов до краси. Батько – бути сильною. Саме він зумів передати свої музичні дані мені. Дуже вдячна їм за виховання, за те, що бажали досягти висот, навчили йти до мети, із гідністю приймати невдачі і поразки.

– Якій музиці надаєш перевагу? Розкажи про свої літературні вподобання.

– Стала справжнім меломаном, слухаю музику під настрій. Книги також посідають важливе місце в моєму житті. Улюбленими авторами є Ліна Костенко, Олександр Олесь, Володимир Сосюра. Із зарубіжних надаю перевагу Вільяму Шекспіру, Ернесту Хемінгуею, Олександру Пушкіну.

– Ярославо, судячи з переліку твоїх захоплень і вмінь, обрати професію, напевно, було дуже важко. Із ВНЗ вдалося визначитися відразу чи довелося долати певні труднощі?

– Вибір професії стоїть перед кожним учнем, який закінчує школу. Ще з дитинства мріяла бути співачкою або актрисою, підростаючи зрозуміла, що обов’язково маю пов’язати життя з педагогічною діяльністю. Зупинила свій вибір на Вінницькому педуніверситеті. Приїхавши до Вінниці, побачила всю красу ВДПУ і зрозуміла: ось воно! Моє майбутнє, моя мрія і дорога в студентське життя. Обрала напрям підготовки «Дошкільна освіта». Зараз не уявляю життя без дітей. Вони – щирі, цікаві, неповторні та оригінальні маленькі чомучки.

Прикладом для мене є моя мама, яка працює в дитсадочку. Після школи весь вільний час проводила з нею на роботі. Напевно, це теж вплинуло на мій вибір. Щодень відчуваю: інтуїція мене не підвела, професія вихователя до душі.

– Зараз ти навчаєшся лише на 2 курсі. Як тобі перші роки «самостійного» студентського життя?

– Кажуть, що саме студентські роки найкращі, тож хочеться провести їх незабутньо, аби потім згадати усі добрі справи, а також прогуляні пари, виклик до деканату за якусь «шкоду». Щаслива, бо доля пов’язала моє життя саме з Вінницьким педуніверситетом, з Інститутом педагогіки психології і мистецтв, де працюють найпрекрасніші викладачі – сіячі вічного і святого, на чолі з розумним та досвідченим керівником Н.І. Лазаренко. Ціную і люблю свою студентську родину. Завжди пам’ятатиму й рідну школу – Гайсинську СЗОШ І-ІІІ ст. №4, своїх перших учителів.

– Знаю, що ще на першому курсі, встигла взяти участь в університетському конкурсі краси. Розкажи, будь ласка, про це докладніше.

– Мій перший конкурс краси відбувся ще в 5 класі, де отримала нагороду «Міс ніжність». Минулого року взяла участь у «Красуні ІППМ». Довго готувалася, займалася благодійністю, а ще й художній номер потрібно було придумати! Хвилювалася дуже. Тоді виборола почесне звання «Міс Грація». Море вражень. Емоції переповнювали, бо це був перший серйозний конкурс у моєму житті. Наступним етапом стала «Королева Вінниці». Було складно, адже участь брало багато красунь. Головне, що зрозуміла: не зупинятися, йти далі нелегкими сходинками, а пройшовши їх, здобути заслужену перемогу.

– Певно, що ти, як і будь-яка молода людина, подумки вже малюєш картини майбутнього. Можеш поділитися своїми планами з читачами «СТ»?

– Планую гарно закінчити університет, знайти роботу, вийти заміж, бути хорошою дружиною для свого чоловіка та гарною матір’ю для наших дітей. Хочу, аби мною пишалися рідні та близькі мені люди. «Життя іде і все без коректур, і як напишеш, так воно і буде»… Ми – художники своєї долі. Потрібно малювати її лише яскравими і теплими фарбами, щоб, розглядаючи своє творіння, зрозуміти: життя прожите недаремно, весело, цікаво і фантастично.

Дарина МУДРАК