Для когось учитель є прикладом для наслідування, прикладом стійкості і великих знань. Хтось у вчителеві вбачає чудового психолога, здатного розібратися в нелегких життєвих ситуаціях, знайти вихід. А для когось учитель – наставник, філософ, котрий береться за життя людини, ставить її на правильний шлях. Коли думаю про вчителя, в моєму уявленні з’являється Людмила Станіславівна Гайдаєнко. Великодушна щира жінка, як до учнів, так і до всього людства, що потребує просвітлення та освіти.

5 квітня 1962 року в селі Софіївка, Хмільницького району, Вінницької області у сім’ї хлібороба і зоотехніка на світ з’явилася Людмилка. Саме тут промайнули роки її дитинства. Закінчила Терешпільську восьмирічну школу. Згодом дівчинка два роки навчалася в місті Бердичів. Зі шкільних предметів найбільше подобалися німецька мова, хімія та історія. Ще змалечку Людмила росла обдарованою, талановитою дитиною. Любила дивитися багатосерійний фільм «Ходіння за три моря», у якому розповідалося про далеку Індію. І тому, коли дівчата запитували: «Ким мрієш стати?», відповідала: «Мандрівником».

Закінчивши школу, вступила в Київську сільськогосподарську академію на агрохімічний факультет. Учителем бути і не мріяла, якби не одна пригода… Після вступних екзаменів батьки дозволили відвідати рідну тітку, яка проживала в районному містечку Дубівка, Брянської області. Саме там відчула зневажливе ставлення до себе, як до українки. І саме тоді згадала, як у дитинстві їздила з мамою до її тітки. Старенька сказала дівчині: «Запам’ятай, дитино, ти маєш гордитися своїм працьовитим, чесним родом!».

Повернувшись додому, забрала документи з сільгоспакадемії. У наступному році стала студенткою філологічного факультету Вінницького педінституту імені М. Островського (українське відділення). Під час навчання в інституті вийшла заміж і згодом народила двох синів. Говорячи про найяскравіші моменти студентського життя, згадує: «Дуже добре пам’ятаю, як моя одногрупниця запросила мене на Великдень поїхати в гості до її батьків. Уранці ми пішли святити паску, але церкву оточили співробітники міліції: ловили комсомольців, що прийшли до церкви. Довелося нам утікати, так і не посвятивши хліб».

Згадуючи викладачів, каже, що всі вони були суворі й справедливі, не робили поблажок і за це дуже вдячна, оскільки саме в інститутських стінах почерпнула знання, які потім знадобилися в житті та на яких вона виховує не одне покоління діток.

Людмила Станіславівна жодного дня не жалкувала про свій вибір, адже саме в цьому вбачає своє основне покликання. Із посмішкою згадує своє студентське життя та одногрупників. Скільки ж було веселих, кумедних історій з ними, скільки разом подолали! Не дарма кажуть, що студентські роки найкращі. Після закінчення у 1984 році педінституту влаштувалася працювати в середню загальноосвітню школу І – ІІІ ступенів №12 міста Вінниця.

Найбільше Людмилі Станіславівні подобається читати. Любить весь день просидіти за книгою, щоб ніхто не заважав. Улюбленими письменниками є Леся Українка, Ліна Костенко, Григір Тютюнник, Павло Загребельний та Валер’ян Підмогильний.

Вона цінує в людях чесність, відкритість, розум і доброту. А мріє про те, аби нарешті в нашій країні був порядок. Із цього приводу цитує Михайла Грушевського: «Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона зовсім непотрібна». Тому Людмила Станіславівна хоче, щоб до влади прийшли ті, кому Україна болить, щоб усі українці зрозуміли: тільки вони самі зможуть побудувати краще життя.

Життєве кредо жінки засвідчує те, що це дуже чуйна, добра людина: «Добро, яке ти зробиш, буде завтра забутим. І все одно роби добро!».

Це людина, яка не просто вчить, а змушує думати, розуміти те, що ти робиш, виховує. Це вірний друг, який разом із кожним учнем переживає його поразки та радіє за досягнення, завжди підтримає, зрозуміє та дасть цінну пораду.

Учні її люблять, поважають і вважають взірцем. З нетерпінням повертаються до школи, адже там на них чекає «матуся» – Людмила Станіславівна.

Говорячи про Людмилу Станіславівну Гайдаєнко з впевненістю можна сказати, що це мудрий, гарний учитель і класний керівник, любляча мама та просто чудова людина, яка вже багато років гідно та з гордістю носить звання Учителя.

Катерина ЗУЛІНСЬКА