Масова масовість маси. Лиш один елемент, відхилений від звичного кольорового спектру – і ти в центрі уваги, і тебе шпигають здалеку вказівними пальцями перехожі, але тобі не хочеться провалюватися крізь землю чи потрісканий асфальт, крізь який провалитися дійсно реально. Бо ти до прозорості справжня: яскрава, бо справжня; дивуються тобі, бо – справжня; сміються з тебе, бо – справжня. Насправді, просто заздрять твоїй непідробності.

Формат чи неформат, хіба це має значення? Нині так важливо, аби кожен не боявся зайвої уваги через те, що він не заганяє своє «Я» у рамки, а воліє бути просто собою. Це – талант, яким володіє далеко не кожен.

Анастасія Горчакова – студентка ОКР «спеціаліст» Інституту іноземних мов. Студенти, якщо не знають її за іменем, то знають за виглядом обличчя та кольором волосся. Чудернацький одяг, звивисті форми прикрас, синій колір волосся, спокійна, тиха, врівноважена мова, виважені рухи та фрази. Її бачать такою, а вона себе – зовсім іншою. «Кіт, вечір, туман, сюрреалізм, кориця, дах, ностальгія, сентиментальність – це все я», – говорить дівчина.

Кожен може побачити її такою, якою забажає. Аби не скласти пазли так, щоб спотворити портрет Анастасії Горчакової суб’єктивізмом, пропоную кожному зібрати його власноруч.

Тож ознайомимося з її думками.

Про волосся: «Синій – ідеальний колір волосся, якого мені хотілося ще з семи років. Просто потрібно було до нього «дозріти». Я щиро радію дрібницям. Наприклад, коли бачу як вітром розвіваються сині кінчики мого волосся. Це мене робить щасливою. Мені не хочеться щось змінювати, аби відповідати стандартам. Головне, що я в гармонії з собою».

Про недосконалість сучасного світу: «Обурює падіння людських цінностей; люди – амеби, якими керують тільки інстинкти «спати/їсти». Безграмотність і гордість, зашореність, самолюбство. Розумію: критикувати здатен кожний, але критика загартовує.

Про вподобання: «Мене цікавить мистецтво в усіх його проявах:  музика (особливо, якщо «понишпорити» в історії, витоках деяких напрямів або пошукати рідкісні, але від того не гірші гурти), література (класична і сучасна), малюнок, фотографія (з плівок), подорожі, хенд-мейдові дрібнички, шиття одягу. Закохана в 80-ті й 90-ті, але не в ті, що були в нашій країні (через політичну ситуацію). Увесь смак до нас прийшов зі значним запізненням, або й взагалі оминув».

Про те, до чого варто прислухатись: «І думки важливі, і те, що говорить серце, і що думають близькі. Але ми забуваємо прислухатися до тиші. А варто було б».

Про типовий день: «Будень – це міцна ароматна кава зранку як константа, а далі як вийде. Приємно, коли прокидаєшся, а поруч спить кіт, коли робота ладиться, коли отримуєш знаки уваги від близьких людей, що заряджають енергією; коли натхнення є, коли конфліктів мінімум; коли одягнений за погодою і ноги не промокли, або все настільки добре, що не звертаєш уваги на такі дрібниці. Вихідний день – максимально насичений подіями або навпаки – тихий із книгою вдома. Це залежить від настрою та стану. Головне в такі дні відпочити морально».

Про життєву позицію та девіз: «Девіз? Складне питання, але ймовірно я дотримуюся такого: «Встань і йди». Що б не трапилося, як би не хотілося опустити руки – треба йти далі. Інколи не так просто залишатися в гармонії із собою та звертати менше уваги на часом досить негативні коментарі інших людей. Але мені видніше, що краще. Важливо бути цілісною, бути в злагоді з собою, впевненою у своїх силах, але при цьому не зациклюватися і пам'ятати, що світ навколо теж існує. Краще бути не пригніченим, не тримати ні на кого зла, не бути живим посібником невдоволення, краще залишитись місцевим диваком».

Дарина ГОРОБЧУК