Загадкові лицарські часи давно минули, проте в усі наступні періоди розвитку суспільства не втрачали своєї привабливості для людей. Такий пережиток минулого, як статуси васалів та сюзеренів, середньовічних принца та принцеси ніколи не втрачають популярності серед дітлахів, зокрема через популяризацію в мультиплікаційних фільмах та іграшкових наборах. Але, шановні читачі, скажіть відверто: хіба ви не замислювалися над тим, що, мабуть, було б дуже цікаво відродити у нашому метушливому світі деякі аспекти лицарського побуту? Хоча б, моральні правила, яких дотримується справжній лицар, так званий «Кодекс честі», або романтичний культ дам?

На сьогодні існує десятки фільмів, книг, навіть комп’ютерних ігор, де висвітлюються всі сфери життя героїв в обладунках, після прочитання або перегляду яких ми відчуваємо унікальну «ностальгію» за часами, в яких насправді ніколи не жили. Проте у той час, коли ми, дивлячись з меланхолійною посмішкою у вікно, «ностальгуємо», інші втілюють наші мрії в реальність.

Владлен Левицький, студент 3 курсу інституту філології й журналістики, зацікавився історичною реконструкцією, вже навчаючись в університеті. Працюючи штатним кореспондентом у Хмельницькій міській газеті «Проскурів», займаючись літературною творчістю та грою на фортепіано, хлопець до того ж іще фехтувальник та археолог (у 2009 році брав участь в археологічних розкопках на території Меджибівського замку (Хмельницька обл.) та весною 2011 року – в Любешівському замку (Волинська обл.). Владлен зізнається, що знайшов нове хобі досить випадково.

– Прогулюючись на День міста біля вежі у сквері Козицького, побачив показовий виступ членів вінницького клубу історичної реконструкції «Білий вовк», – пригадує хлопець. – Одягнені в блискучі обладунки, вони проводили поєдинки, замахуючись один на одного справжнісінькими сталевими мечами. Це дійство мене дуже вразило. Після виступу звернувся до них із сотнею запитань. Вони, натомість, люб’язно запросили мене до їхніх лав і посвятили у вінницькі лицарі.

Владлен реконструює образ лицаря ордену Марії Тевтонської XIII століття. Виготовляються стальні обладунки у майстерні. У розпорядженні ентузіастів є кузня, де навчають лати кувати, кольчуги плести, і навіть сорочки під обладунки шити.

– Процес реконструкції максимально наближений до історичних аналогів, – підкреслює Владлен. – Наприклад, каміза (спідня сорочка) шиється вручну, без використання швейних машинок. Обирається тільки натуральна тканина. Справа в тому, що обладунок – цілісна конструкція; у ньому немає щілин, бо вони робили б лицаря уразливим для ударів зброєю.  Тому в обладунку дуже спекотно, особливо в літні дні. Синтетика не пропускає повітря, якого і так немає під латами, тому використовуємо лляну тканину.

Під чітким керівництвом майстрів виробляють шоломи, латні рукавиці та різноманітні обладунки (кольчужні, пластинчаті, ламілярні, латні), які відрізняються один від одного системою захисту та зовнішнім виглядом. Зброя – алебарди, мечі, списи, рапіри, шаблі та шпаги, – теж власного виробництва.

На території України, як і закордоном, щорічно проводяться лицарські турніри, де члени клубів історичної реконструкції мають змогу позмагатися один з одним у лицарських поєдинках. Найпопулярніший в Україні турнірний вид поєдинку – бугурт, тобто, «стіна на стіну». Кількість людей з кожної команди може варіюватися залежно від величини клубів історичної реконструкції від 15 до 100 лицарів (за умови об’єднання кількох клубів).

Лицарі часто ризикують бути «пійманими на плівку»: митці кінематографу не втрачають можливості скористатися живим емпіричним матеріалом для змалювання великих битв давнини. Багато сцен із відомих історичних фільмів, таких, як  «Екскалібур», «Король Артур», «Лицар Камелоту» та багато інших, були відзняті саме на турнірах історичної реконструкції.

    Зброя в історичних реконструкціях ніколи не загострюється. Більш того, регламентується маса, товщина леза, радіус заокруглення кутів зброї. Заборонених ударів немає. Кожен болісний для противника рух контролюється тільки честю та гідністю самого лицаря. Травматизм у вигляді поранень, які потребують медичної допомоги, зазвичай складає 1-3%. Основною причиною травм є недобросовісне відношення лицарів до власної екіпіровки: економія на тяжких додаткових елементах захисту для обладунка може дати про себе знати у поєдинку. До речі, дівчата, які теж займаються історичною реконструкцією, не беруть участь в бугурті. Для них існує своя розвага: фехтування рапірами та стрільба з лука.

   Сучасні лицарі демонструють бойові якості і на конях. Це – найвищий рівень майстерності бійця: спробуй втриматися верхи на прудкому коні, тримаючи на собі від 40 до 50 кг сталевих обладунків! Спочатку учасники на повній швидкості вибивають один одного з сідла. Хто не втрачає керування конем, той має честь повернути дамі хустинку, яку та необачно «загубила» посеред турнірного поля. Він піднімає її з землі кінчиком двокілограмового списа та вручає особисто дамі в руки. Тоді, може, вона погодиться стати його дамою серця, а він з її ім’ям на вустах буде робити доблесні подвиги...

Аліна ВОРКУЄВА