Патріотичні гасла, майоріння державної символіки, прогуляні пари, пікетування обласної ради – так мітингують за євроінтеграцію студенти вінницьких ВНЗ.

За останні кілька днів звичними стали надмірний шум, метушня, велика кількість правоохоронців на вулицях міста та випуски новин, які переважно побудовані на потоці інформації про розвиток подій на Євромайданах України. Не обійшлося без невдоволених гамірними студентами людей. Проходячи повз колони мітингувальників, вони тихенько називають їх «бандерівцями», «стадом», «бісовими революціонерами»…

Досі не можу визначитися: чи за євроінтеграцію я, чи проти?

Якщо вірити в те, що ЄС допоможе Україні стати успішною державою й забезпечить високий рівень життя, то згодна бігти на майдан і, зриваючи голос, вимагати у влади зміни рішення. Але, зважаючи на те, що в пресу проникла інформація про намір ЄС «заморозити» зростання пенсій та заробітних плат при піднятті податків на 40-50%, бажання підтримувати ідею асоціації різко зменшується.

З іншого боку, набридло бути залежними від Росії, з якою теперішня влада носиться як із писаною торбою. Набридло доводити на своїй землі важливість рідної мови, не вміти приймати рішення, допоки Росія не вирішить нашу долю, соромитися за можновладців країни, яка скоро зможе стати залежною від Імперії. Хочеться знову вільно дихати, а не «фільтрувати» російський осад.

У кожного своя правда: хтось підтримує Росію через те, що «батьки на заробітках», а хтось хоче спробувати пожити по-європейськи. Головне − бути незалежними!

Що б не сталося з Україною: буде пролита кров не лише студентів київського Євромайдану чи багатьох інших, все одно хочу жити у своїй державі з мирним небом над головою, бути впевненою в тому, що мої діти матимуть світле майбутнє і не муситимуть вигукувати «Владу – геть!» на жахливому морозі, відстоюючи свої ідеї.

Ірина ВАСИЛІВНА