Що таке кохання? Мабуть, кожна людина хоч раз в житті думала про це. Це миттєвий потяг, чи вічне почуття? Як воно виникає? Що при цьому відчуваєш? Як довго воно триває?  У кожного своя відповідь на ці запитання.

Ольга та Олександр сиділи за однією партою одинадцять років. Дружили з дитинства. Завжди ділились одне з одним найбільшими таємницями. Допомагали у скрутній ситуації. Втішали після першого нещасливого кохання. «Пам`ятаю, як він підійшов до мене в другому класі і поділився шоколадкою, з цього і почалася наша багаторічна дружба», ‒ згадує Ольга.

Після закінчення школи вони вступили до університетів. Дівчина завжди мріяла стати режисером, однак ніяк не могла наважитись. Золота медаль, перемоги на олімпіадах та конкурсах. Батьки хотіли для неї якусь серйознішу професію. Проте Олександр вмовив її слухатись свого серця. Сам навчався на юридичному факультеті. І хоч вони були в різних містах, та не нехтували можливістю навідувати одне одного. Спілкувалися кожного дня. Особистих стосунків ні в Олександра, ні в Ольги не було. Звинувачували в цьому брак вільного часу через навчання.

Після відмови черговому залицяльнику, одногрупниці дівчини дуже здивувались. Розумний, відповідальний, наполегливий, цікавий співрозмовник. Та Ольга не звертала увагу, мовляв, зараз не до стосунків. На вихідні поїхала до Олександра. Погуляли містом, поговорили про все. Здавалося, що ввесь світ зупинився. Та навіть найщасливіші моменти швидко закінчуються. І дівчина повернулась на навчання.

Коли наша країна переживала не найкращі часи, Олександр та Ольга не роздумуючи вирушили на Майдан. Ночували в палатках, рятувались від куль, але не здалися. Чергували захист Батьківщини з навчанням. Через кілька місяців хлопець зателефонував Ользі і повідомив приголомшливу новину:

‒ Хочу піти добровольцем на війну!

‒ Я тебе завжди підтримувала, але це небезпечно. Боюся тебе втратити.

‒ Та все буде добре. Я повернуся.

‒ Ти сам не знаєш напевне. Може не потрібно так гарячкувати.

‒ Я не можу дивитись, як моя країна руйнується на очах. Яке майбутнє на неї чекає? Це мій обов`язок.

Після цих слів дівчина зрозуміла, що відмовляти Олександра немає сенсу. Залишалось лише підтримати. Хлопець пообіцяв телефонувати одразу, як з`явиться нагода.

Пройшло вже кілька місяців і Олександр отримав відпустку на десять днів. Дівчину він не повідомив. Приїхавши додому, вирішив завітати до кав`ярні, де Ольга зустрічалася з подругами. Здивуванню дівчини не було меж. Вона не могла промовити ні слова. Дивилась на Олександра не відводячи погляду. Все вже було ясно. Це кохання, яке вони так старанно ховали за багаторічною дружбою.

«Серце билось все сильніше, хотілось кричати від радості», ‒ розповідає Ольга.

Та головне, що ці почуття були взаємними. Вони кохали одне одного все життя, проте не визнавали цього. І лише розлука з загрозою смерті хлопця відкрила їм очі. Відтоді вони не розлучалися ні на мить. Та за кілька днів Олександру потрібно було повертатись на Донбас. Як би не відмовляла Ольга нашого захисника, все марно. Зі сльозами на очах провела коханого.

Кожен ранок прокидалася тільки з думкою про хлопця. Світилася від щастя з кожним його дзвінком. Молилася, щоб він повернувся додому живим. Олександру така підтримка додавала наснаги жити. На лінії вогню, під градом куль він завжди думав про неї. Як почує її голос після чергового обстрілу. Тепер хлопець з нетерпінням хотів повернутись додому, до коханої. Будував плани на спільне майбутнє. Мріяв, як закінчиться війна, як приїде додому та повернеться в університет, як згодом знайде роботу, одружиться з Ольгою. Олександр був упевнений, що саме з цією дівчиною хоче прожити все своє життя. Та ворожий напад зруйнував плани хлопця.

Ольгу розбудив телефонний дзвінок. Мати Олександра крізь сльози, тремтячим голосом приголомшила звісткою про смерть сина. Дівчина не могла знайти собі місця. Здавалося, що життя скінчилось. Ніби з ним померла якась її частинка. Кохання було поруч усе життя, та зникло за одну мить. Ольга дуже шкодувала, що не зізналась собі раніше в почуттях до Олександра. Хоч би більше часу побули разом. Та минулого не повернеш.

Зараз дівчина закінчує навчання і збирається поїхати на стажування закордон, де згодом планує зробити кар`єру. Однак ніщо не замінить блиску в її очах, які сяяли  поруч з Олександром. Тож цінуйте те, що маєте, щоб потім не мучити себе докорами сумління.

Вікторія БОДНАР