Анатолій Кошолап народився в с. Сокілець Немирівського району на Вінниччині. У 1981 р. став майстром спорту з гирьового спорту, а у 1990 – майстром спорту з пауерліфтингу.

Він – чотириразовий чемпіон України, що в дев’яностих встановив абсолютний рекорд – жим лежачи двохсот двадцяти двох кілограмів п’ятиста грамів без екіпіровки.

Навчаючись у Печерській середній школі, вперше відчув поклик до занять спортом. Тоді його кумиром та прикладом для наслідування був друг. «Я бачив його зовнішній вигляд, зокрема статуру, й мене це стимулювало. Хотів бути таким, як він. Гарна фізична підготовка допомагає постояти не тільки за себе, а й за слабшого», – зізнається Анатолій.

На старті спортивного шляху займався боксом. Потім служив у морській піхоті. Повернувшись із війська, захопився важкою атлетикою, а саме – гирьовим спортом. Мав честь представляти Україну на міжнародних змаганнях із пауерліфтингу в м. Будапешті.

Вищу освіту здобув у Вінницькому педуніверситеті. Розповідає, що навчання було цікавим та сповненим яскравих моментів: «Пам’ятаю, колись під час занять наш тренер із боротьби та дзюдо розділив групу на дві частини: «вовки» та «вівці». Завданням перших було положити кожного противника на спину. Я стояв на руках і колінах, але навіть утрьох вони не змогли мене побороти!»

Після закінчення вишу залишився працювати на кафедрі фізичного виховання, очолив секцію з атлетичної гімнастики. Брав участь в організації та проведенні змагань за першість ВНЗ на чемпіонатах і кубках України. Багато з вихованців, як-от Сергій Драчук, не лише успішно зарекомендували себе, а й побудували кар’єру у спортивному світі. Анатолій Кошолап закінчив аспірантуру та написав дисертацію «Педагогічні умови підготовки майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення». Науковим керівником був фахівець у галузі педагогіки Микола Сметанський, співпраця з яким запам’яталася професійним вдосконаленням і приємним спілкуванням.

Нині для Анатолія Степановича роботу та хобі можна назвати одним словосполученням – фізичне виховання: «Відверто скажу, моя праця – це відпочинок і захоплення. Викладаючи в університеті, живу й радію. Хочу, щоб існував наш зал для тренувань, аби займалися діти, удосконалювали своє тіло, ставали міцними та впевненими в собі. Бувають такі моменти, коли приходиш на заняття схвильованим і сердитим. Та минає трохи часу зі студентами й з’являється спокій та рівновага. Нині спортом не займаюся, називаю це зарядкою. Бажаю успіху всім, хто спромігся стати на нелегкий шлях самовдосконалення».

Дмитро ТЕТЮХА