Студенти-журналісти 3 курсу Вінницького педуніверситету здійснили короткий, проте насичений враженнями, вояж до столиці 17 березня.  Метою поїздки був візит до  Музею національної телекомпанії України та виробничих приміщень телецентру. Адже, що ж це за журналіст, який на власні очі не бачив, як народжуються телепередачі?

«Ще треті півні не співали», а майбутні медійники вже вмостилися у вузьких кріслах електрички до Києва. Декілька годин монотонного гудіння електропоїзду, склянка чаю в легендарному металевому підстаканнику та короткий сон, і юні майстри пера, озброївшись фотоапаратами та блокнотами,  вже готові підкорювати столицю. 

Попри розквіт весни на календарі, місто-герой зустріло не по-весняному холодним вітром, мокрим снігом та довжелезними чергами у метро. Проте, ні примхи погоди, ні особливості ранкового метрополітену не змогли зіпсувати чудового враження від екскурсії розкішним телекомплексом каналу  «UA: перший». Знайти який серед заплутаних вулиць столиці, виявилося на диво просто (важко не помітити споруду площею в 87 500 м², в центрі якої височіє майже хмарочос, формою подібний до олівця).

Лариса Богданова, директор музею телебачення, а також екскурсовод та найкращий знавець усіх особливостей, легенд і цікавинок у роботі телецентру, так лагідно його і назвала: «Наш ТелеОлівець». Саме ця тендітна жвава жіночка, пані Лариса, провела студентів лабіринтами широких коридорів, високооснащених студій, апаратно-студійних блоків та вражаючих знімальних павільйонів.

Розпочалася ж екскурсія в гігантському холі телецентру з мармуровими стінами висотою в 5 поверхів, який не дарма ще в проекті будівлі назвали «кам’яним мішком». Саме тут, перед велетенським панно з логотипом вже оновленого національного каналу «UA: перший», який віднедавна став суспільним, пані Лариса познайомила третьокурсників з непростою, проте неймовірно цікавою, історією розвитку телеканалу.

Від першого, довгоочікуваного виходу в ефір, який став справжнім «експромтом», аж до сьогодення. А згодом, Лариса Богданова провела по інтерактивному музею телебачення, істинної гордості телевізійників, де зібрані реальні очевидці усіх етапів цієї історії – понад 800 експонатів, кожен з яких є оригіналом. Колекції відеокамер, фотоапаратів і мікрофонів, телевізійні камери, якими знімали перші телепередачі, та перші телевізори, на яких їх транслювали, радіоприймачі довоєнних часів, вигляд яких зараз дивує, прототипи сучасних кишенькових диктофонів, завбільшки з радіоприймач, який доводилося носити в окремій сумці, а також модель першої телевізійної студії!

Представлені й декорації, атрибути та ескізи  легендарних вже телепередач. Особливо припали до душі студентам справжні речі та іграшки з дитинства відомої «Вечірньої казки». Тут навіть є автентична сорочка славнозвісного казкаря Діда Панаса.

«Ще раз переконалася, як сильно бажаю працювати на телебаченні», – задумливо промовляє студентка Олександра Закордонець після екскурсії  АСБ «ТелеОлівця». І таке захоплення не дивує.

Неможливо не закохатися в телевізійну журналістику після того, як побуваєш у велетенських павільйонах, де стеля, мов небо всипане зірками, сяє десятками різних ламп, які, за одним бажанням режисера, підіймаються, чи опускаються на будь-яку висоту і направляють свій  промінь в будь-яку точку зали, аби витягнути з темноти і представити вибагливому зору телеглядачів кожну найдрібнішу деталь.

 Не може не вразити винахідливість працівників, які за допомогою своєї геніальної майстерності та кількох хитростей перетворюють простенькі декорації в дійсності у розкішні телестудії на екрані. Не може не дивувати модерновість апаратних відеомонтажу та звукозапису, де в одних стоять габаритні мікшерні пульти метрової довжини, а в інших від підлоги до стелі примостилися з десяток телевізорів, кожен із яких показує картинку окремої телекамери на знімальному майданчику.

Все тут вражає та захоплює навіть того, хто не планує пов’язати своє життя із засобами масової інформації. Це окремий світ, складний і романтичний, куди дуже хочеться повернутися знову.

Ольга ПАХОМОВА