Марина Давидюк – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки. Народилася і виросла у Вінниці. Із золотою медаллю закінчила Вінницьку загальноосвітню школу № 12. Вступила на філологічний факультет Вінницького педуніверситету, який успішно закінчила. Але своє життя Марина Олександрівна пов’язала саме із педагогікою і не шкодує про це, бо для неї головне мати змогу спілкуватися зі студентами, передавати їм досвід, допомагати усім, кому це потрібно.

У дитинстві багато читала і вигадувала різні фантастичні історії.

У шкільні роки була дуже активною. Чим тільки не займалася (танцями, плаванням), відвідувала різні гуртки (літературний, хіміко-біологічний).

Час студентства – один із найщасливіших періодів життя. Пощастило мати хороших і вимогливих викладачів, гарних наставників: М. Сметанського, П. Дудика, Т. Тищук, А. Кващука, В. Богачука, Б. Хоменка, О. Куцевол, Н. Поляруш, В. Галузяка,, В. Каплінського та інших, чий приклад вплинув на визначення власної професійної поведінки, становлення світогляду.

Задля здійснення мрій і бажань не буду іти на конфлікт з іншими людьми.

У житті ціную кожну мить.

Щоденно намагаюся зробити хоча б одну добру справу.

Відпочиваю не так часто, як хотілося б. Якщо є можливість, то ходжу в басейн або читаю хороші книги. Із сучасних письменників до вподоби В. Лис, М. Кідрук, Ю. Винничук, Д. Рубіна. Не оминаю увагою книги з психології та педагогіки.

Щастя приходить до людини по-різному. Часто в досить незвичних формах, тому не всі його одразу відчувають.

Для мене важлива щирість у стосунках. Якщо її немає, то вони втрачають сенс.

Негативно ставлюся до брехні.

Ніколи не вживатиму наркотики.

Залюбки куховарю з донькою, особливо люблю готувати з нею домашні солодощі.

Робота зі студентами надихає, заряджає бадьорістю й оптимізмом.

Удома я прагну все тримати під контролем.

Бути людиною значить нести відповідальність за свою поведінку.

На самоті буваю не часто, вже не пам’ятаю, як воно.

Я як частина світу завжди намагаюся надати допомогу тим, хто цього потребує.

Плани на майбутнє: професійно самовдосконалюватися.

За шкалою від 1 до 10 щаслива на 8. Жінці завжди чогось не вистачає: путівки на Багами чи ще якоїсь витребеньки (сміється).

Улюблена пора року – осінь у всіх її іпостасях (рання, несмілива, ще по-літньому тепла; бабине літо; навіть пізня, листопадова, дощова).

Моя донька хоче стати вчителькою і винайти прилад, який допоможе розуміти, про що думають рослини. Вона вже навіть намалювала його.

Інна ОНИЩЕНКО