У міру сувора й вимоглива, але справедлива та щира, вона завжди доносить учням знання.

Вони з радістю, взявши на плечі портфелі, вщент заповнені зошитами й підручниками, біжать на урок, який проводитиме професіонал, вчитель англійської мови з більш ніж двадцятирічним стажем Марина Соловей.

Із далекого Ставропольського краю, що на Північному Кавказі, починається її шлях… Дівчинка з дитинства росла активною. Ставши ученицею Ставропольської ЗОШ, вподобала предмети гуманітарного плану – історію й англійську мову. Каже, що любов до дисциплін залежала насамперед від педагога: «Якщо вчитель був особистістю, з якої варто брати приклад, то і предмет був улюбленим. Запам’яталася вчителька історії, котра була добре ерудована, вимоглива й мала стійку витримку. Школярі її побоювалися. Згадую класного керівника Раїсу Андріївну, що викладала німецьку. До учнів ставилася як до сформованих особистостей, кожного поважала, розпізнавала щось індивідуальне. Якщо траплялися неприємності, то допомагала. Вважаю, що кожен учитель зробив певний внесок у мою долю».

Коли прийшов час обирати професію, одним із важливих чинників, що відгравали чільну роль, стала престижність. Зупинила вибір на фахові вчителя й 1977 року вступила до Інституту дружби народів. Студентське життя було незабутнім і веселим. Приємні моменти приносила позааудиторна діяльність: участь у «капусниках», концертах, English Speaking Club. Неоціненний досвід – практика в сільській школі. Потрапила в сучасний (на той час) навчальний заклад, зведений радгоспом-мільйонером. Склалося позитивне враження: діти прагнули до навчання, а вчителі встигали не лише учнів навчати, а й займатися сільськогосподарською діяльністю. «Спочатку не все складалося так, як хотілося, але досвід є досвід. Він приходить лише з роками», – ділиться спогадами Марина Миколаївна.

Закінчивши ВНЗ, отримала дві спеціальності «Англійська мова» та «Історія». Вийшла заміж. У 1984 році переїхала жити в Україну (чоловік-військовий отримав розподіл до м. Луцька Волинської області). Вакансій у школі не було, тому влаштувалася працювати в дитсадок нянечкою ясельної групи. «Якби життя не повернуло в інше русло, то залишилася б працювати з маленькими дітками. Цікаво спостерігати, коли малеча, котра ще нічого не вміє, вже за декілька місяців досягає певних результатів, успіхів. Діти для мене – це позитив», – зауважує співрозмовниця.

Уже в 1992 році оселилася з сім’єю у Вінниці. Почала шукати нову роботу. Вакантних місць – вдосталь, оскільки був важкий час після розпаду Радянського Союзу. Влаштувалася в школу № 30 вчителем англійської мови. За більш ніж 20 років педагогічного стажу чимало подій відбулося: «Важко щось згадати. Думки повертаються в минуле, коли бачиш когось зі своїх колишніх учнів. Бувають моменти: вже доросла людина йде назустріч і посміхається, вітається, а ти її впізнаєш. Можливо, не пам’ятаєш ім’я, але впізнаєш. Це найприємніші моменти».

Марина Миколаївна досі не може дати точної відповіді на запитання: «Як знайти підхід до учнів?». Відповідає: «Важко сказати. Ніколи не замислювалася над цим. Головне – ставитися до кожної дитини як до рівної собі. Так, вона маленька, але в неї теж можна перейняти досвід. Є такі речі, яких мене навчили школярі. Напевно, кожен педагог має свої секрети, більшість із яких – на рівні підсвідомості. Вони просто відчуваються, пояснити це неможливо. Немає спеціального рецепту. Кожен шукає свої шляхи».

З приводу реформ у сучасній освіті, вчителька зазначає, що все потрібно докорінно змінювати: «Якщо вчитель хоче донести до дітей знання, то він повинен бути розумнішим за цю систему».

Оскільки професія вчителя цілодобова, в прямому значення цього слова, часу на відпочинок майже не залишається. Раніше, коли випадала вільна хвилинка, Марина Соловей займалася в’язанням, зараз же з’явилося нове хобі – кулінарія. Часу на прочитання книг не вистачає. Якщо все ж таки до рук потрапляє книжка, то це англомовне видання: здобуває нову інформацію й практикується. Згадує: в шкільні роки з важкістю далися чотири томи «Війни і миру» Льва Толстого. Вже в дорослому віці вирішила перечитати твір. Врешті, захопилася й не могла зупинитися. Припав до вподоби роман «Біла гвардія» Михайла Булгакова: «Там описуються події, певним чином віддзеркалюючи те, що відбувається в Україні зараз». Мудрі речі, написані пером Булгакова, можна прочитати між рядків. «Читаю книги з кінця: закінчення повинно бути веселим, або хоча б нейтральним. Вважаю, література не повинна бути депресивною, тому що в житті й так багато чорних смуг. Її завдання – налаштовувати людину на позитивний лад».

Щодо фільмів, то прислухається до думки критиків. Намагається дивитися кінокартини, які мають право на існування як художні твори. Якщо хоче розслабитися, обирає комедії (зазвичай французькі). Надає перевагу екранізаціям літературних творів. До прикладу, вразив «Володар Перснів», котрий читала мовою оригіналу. Зазвичай, перед тим як вдатися до перегляду стрічки, цікавиться її акторським складом. Залишив неповторне враження фільм «Зелена миля» з Томом Хенксом у головній ролі.

Як і кожна людина, М. М. Соловей має чимало мрій. Бажає, аби діти, родичі, друзі та знайомі, котрих любить, мали міцне здоров’я. Адже з віком приходить усвідомлення того, що це банальна істина. Три роки тому однією довгоочікуваною мрією стало менше, бо ж вона здійснилася. Жінка відвідала Великобританію: Лондон та Уельс. Ділиться враженнями: «Не думала, що є міста, де відчуваєш себе як вдома, незважаючи на те, що там інша культура, мова, люди… Хоч погода була похмурою, лише час від часу з’являлося сонце, яке швидко затуляли хмари, було дуже комфортно. Якби була можливість поїхати туди ще раз, обов’язково використала б її. Хотіла б помандрувати Європою. Поки такої можливості немає, тому залишається останнє, так би мовити destination (ред. – пункт призначення) – це село».

Марина Соловей – людина сповнена непідробної, позитивної й надзвичайно щирої енергетики, що налаштовує на спілкування. Здається, що видатний німецький педагог Адольф Дістервег писав саме про неї: «Тільки рішуча людина, енергійна, з твердим характером, така, що знає, чого вона хоче, чому вона це хоче і які засоби ведуть до виконання її волі, – може виховати рішучих, енергійних, сильних характером людей».

Марина ДЯЧЕНКО