Про досвід арт-проекту «Parasol», присвяченого проблемам паліативної допомоги

Останнім часом кількість смертей неупинно зростає. Людям ставляться діагнози невиліковних хвороб і вони розуміють, що жити доведеться вже «відведений» термін. Це безумовно впливає на їхню психіку та самосвідомість рідних. Хворі потребують допомоги лікаря-психолога, який знайде влучні слова, аби зарадити людині.

Саме про таку допомогу розповіли в ілюстрованій збірці оповідань й есеїв «Parasol». Студентам-психологам Вінницького педуніверситету презентували книгу. На зустрічі були присутні двоє з п’яти авторів: письменниці Галина Крук і Марина Єщенко, а також керівник проекту – Настасія Євдокимова.

Із вступним словом до гостей звернувся асистент кафедри української літератури Олександр Вешелені. Про видання розповіла Настасія Євдокимова. Вона пояснила значення паліативної допомоги в сучасному світі. Підсумовуючи, зазначила: «Необхідно прагнути поліпшити якість життя тих, кого спіткало смертельне захворювання. Їм потрібна наша підтримка».

Згодом Настасія повідомила про структуру книги й тематику творів. Як виявилось, це тексти про боротьбу із хворобою за життя, про людську доброту, про те, що не можна втрачати надії. «Ця книга – немов два паралельні світи. У ній спочатку розкрито суть паліативної допомоги, а потім – історії людей, які подолали хворобу», – наголосила спікер. Кожен із авторів поділився власним досвідом із читачами.

У тексті «Tabula rаsa» Галини Крук зауважила, що кожна людина має зрозуміти: хвороба – це не покарання. Ніхто не знає, що з ним може трапитися в житті. Знайомі й рідні хворих мають повсякчас бути поруч та допомагати. Марина Єщенко презентувала оповідання «Старший брат». У ньому мова йде про хвору дитину. Сім’я не може знайти коштів на ліки й отримати рецепт. Чиновники не допомагають їм. В оповіданні авторка зробила акцент на психологічному аспекті.

Крім того, на заході говорили про проблеми сучасної медицини: «Річ у тім, що за останній рік у м. Вінниці за неофіційною статистикою 200 лікарів пройшли навчання з паліативної допомоги й тільки 15 із них погодилися працювати в цій галузі», – відзначила Настасія.

Виявилося, що деякі автор, які мали брати участь у проекті, поспілкувавшись із психологами та пацієнтами хоспісів, відмовилися писати матеріали. Щодо медичних закладів, де перебувають хворі з прогнозованим летальним наслідком, керівник проекту сказала, що там пацієнти завжди підтримують одне одного й усі проблеми вирішують разом. Насамкінець гості закликали студентів до співпраці. Наголосили, що завжди є вихід із будь-якої ситуації.

Андрій МАКРУШИН