Сімнадцять весен тому над маленьким курортним містечком Хмільник засяяла нова зірка. Саме тоді, 22 квітня, вперше побачило світ дівча зі смарагдовими очима. Непосидюча та допитлива дівчинка цікавилась усім. Не встигала матуся знайти відповідь на запитання доньки, як вона знову і знову зверталася до неї зі своїм безкінечним «чому?». З народження найкращим другом для Олі стала сестра-двійнятко Дар’я. Вони завжди йдуть пліч-опліч: дитячий садок, школа і навіть вступили до одного ВНЗ. Цікаво, що за зовнішністю та характером сестри повні протилежності. «У нас досить різні вподобання та погляди на життя. Проте саме це нас і зближує», – розповідає дівчина. Активна, непосидюча і запальна Оля своєю вдачею чудово доповнює спокійну, стриману Дар’ю.

З навчанням у дівчини ніколи не виникало труднощів, воно здавалося їй легким та цікавим. Її завжди захоплювало небо, тому в школі понад усе любила астрономію. Не залишали байдужими і уроки літератури, оскільки дівчина обожнює читати. Активна та амбіційна, неодноразово ставала переможницею обласних конкурсів. Посіла І місце в Україні на Міжнародному конкурсі «Краса провінції Чжецзян». Дівчина глибоко переконана, що її призначення – спостерігати і розповідати про побачене іншим. Вважає, що в житті виконує роль «спостерігача», а не «героя». Саме тому вирішила пов’язати майбутнє з журналістикою. Бо ця професія дає змогу бути в епіцентрі подій, бачити все на власні очі та спілкуватися з людьми, про яких пам’ятатимуть покоління. На запитання «Про що мрієш?» Оля посміхнулась і жартівливо відповіла: «Хочу, коли будуть обирати нового Папу Римського, оголосити про це з екрана телевізора, на одному з центральних каналів». На стіні перед ліжком студентки висить «дошка бажань», що символізує її життєву мету. Щодня, засинаючи і просинаючись, вона споглядає свої мрії. Це додає натхнення рухатися вперед, навіть у важкі хвилини.

Справжній талант дівчини розкривається у написанні ліричних творів. Перші кроки до цього зробила ще в дитинстві. А з 13 років серйозно замислилася над поетичною творчістю. Наразі має власну збірку поезій «А с неба снова падают звезды». За словами Олі, муза приходить до неї ввечері, коли вже сіло сонце і ніч змінила день.

Юнка має безліч інших захоплень. Зокрема, полюбляє велосипедні прогулянки та обожнює мотоцикли. Проте найбільше задоволення вона отримує від занять з верхової їзди. Варто лише запитати, що відчуваєш сидячи на коні, як у її очах одразу загорається іскорка.

– Коли їдеш верхи, то дивишся на світ очима коня і усвідомлюєш, що під тобою тварина, вагою близько півтони. У неї свій характер, свої думки та плани, які часто не збігаються з твоїми. І цей могутній, гордий звір слухається тебе, – не стримує емоцій дівчина. – Ти відчуваєш, як б’ється його величезне серце, як він видихає повітря, як ціла сітка сталевих м’язів без упину рухається, і це просто неймовірно! А коли опускаєшся на землю, здається ти вже зовсім не та людина, яка до того сиділа верхи.

Вона запевняє, що при своєму, певною мірою, екстремальному захопленні зовсім не відчуває страху, бо як казав її тренер: «Коня боятися не треба, але ставитися до нього потрібно з осторогою».

Невід’ємною частиною життя дівчини є друзі. «Я не можу без людей, без колективу, просто помираю без цього, – розповідає героїня, – тому люблю різноманітні масові заходи». Проте, коли хочеться побути наодинці і зібратися з думками, вона бере навушники і йде гуляти містом. Особливе задоволення від таких прогулянок отримує в рідному Хмільнику, саме там, запевняє дівчина, надзвичайно красивий захід сонця.

Та найяскравішим моментом життя є спогад про унікальне явище – глорію, яке побачила на власні очі. Сталося це сонячного дня.  Проїжджаючи на велосипеді через зебру, Оля помітила на асфальті райдугу.  Коли зупинилася, щоб роздивитися детальніше, побачила навколо своєї тіні ореол веселки: «Сказати що я здивувалася, це нічого не сказати! Довго не розповідала нікому, думала, що не повірять. Але все ж було цікаво, тому запитала в своєї вчительки з фізики. Вона відповіла, що мені пощастило побачити таке явище, як глорія. Це неймовірна удача».

З неабияким захватом згадує і поїздку до Карпат, яку називає «трьома днями чудес». «Закриваю очі і бачу перед собою полонини, стрімкі потоки, озера та зелені вершини, – згадує дівчина. – Здається, частина серця залишилася десь серед тих доріг, що повзуть між гірськими хребтами». В майбутньому студентка планує неодмінно повернутися до  краю, що так запав у душу. 

Оля переконана, якщо щось не вдалося, значить хтось інший прагнув цього більше, ніж ти. Ніколи не варто зупинятися після невдачі. Як кожна людина вона має своє кредо: «Життя – це рух, тож завжди потрібно йти вперед».

Юлія МЕЛЬНИК