Уперше над сенсом слова «Батьківщина» Борі довелося замислитися на уроці української мови. Того дня старенька, але дуже моторна вчителька Валентина Євдокимівна загадала п’ятикласникам написати твір на тему «Моя Батьківщина». Учителька була полум’яною патріоткою й дуже любила цитувати Байрона: «Той, хто не любить своєї країни, нічого любити не може». Дітям те було невтямки (маму ж можна і без Батьківщини любити!), але сперечатися з шанованою вчителькою бажання не виникало.

Прийшовши того дня додому, наш герой разом із мамою шаблонними фразами зліпили сякого-такого творика про «велич і безмежну красу найліпшої у світі держави – СРСР». Насправді ж хлопчик не відчував до країни, в якій жив, жодної симпатії.

Борька збирався йти до шостого класу, коли Радянський Союз із тріском розколовся й на території найбільшої держави у світі утворилося 15 нових. Так її громадянам дивовижним чином поталанило жити у двох державах, навіть не перетинаючи межі рідного міста. Валентина Євдокимівна не могла проґавити нагоди знову «помордувати» діток написанням чергового твору. Отож, вже першого вересня 1991 року Боря та його щасливі однокласники писали твір «Моя Батьківщина – Україна». Тепер мами не було поруч і Борьці довелося віддуватися самотужки.

Та то все теорія. На практиці справжню тугу за рідним краєм Боря відчув наступного року, коли любляча матуся відправила єдиного синочка до дитячого табору. Путівку вона дістала по знайомству, приплатила, де потрібно, принесла коробку цукерок представниці профспілки і ось її любий Борічка вже їде на літній відпочинок. Та ще й не кудись там, а за кордон – в Росію! Заклад мав досить дивну назву – «Чайка». Здавалося б нічого особливого, та треба врахувати, що знаходився він посеред лісу; водойм у радіусі семи кілометрів не було і чайками там, ясна річ, навіть не пахло. Та не про це мова. Полюбити рідний край Борю змусили старші хлопці. Їхні щоденні знущання не дозволяли сповна насолодитися відпочинком і малому вже надто кортіло додому. Після декількох не дуже веселих днів Боря зрозумів, як сильно він любить свою Батьківщину…

Служба в армії, навчання закордоном… Щоразу покидаючи рідну домівку, Боря пригадував уроки Валентини Євдокимівни й знову переконувався, що любов до Батьківщини є однією з найголовніших рис свідомого громадянина.

Сьогодні Борька вже Борис Степанович – директор відділу реклами у фірмі «Петренко і Ко». Він уже разів із тридцять бував закордоном, якщо не враховувати ту сумнозвісну поїздку в табір з дивною назвою «Чайка» у дванадцятирічному віці. Сьогодні – перше вересня. Цей день у пам’яті Бориса назавжди залишиться днем, коли потрібно писати твір на тему «Моя Батьківщина». Борис Степанович дивом знаходить у шухляді зошит у лінію, розгортає його і на першій сторінці каліграфічним почерком виводить слова: «Україна – моя мила Батьківщина»…

Дарина МУДРАК